Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Віценко А.Г. дов. від 28.12.2010 року

У вересні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Никкартонторг" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгінвест" про стягнення 247975,86 грн. заборгованості, 5560,75 грн. пені, 101,90 грн. 3% річних та 25,04 грн. інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не розрахувався з ним у повному обсязі за отриманий товар.

Рішенням господарського суду Волинської області від 29.11.2010 року (суддя Войціховський В.А.) позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгінвест" 247975,86 грн. заборгованості, 5560,75 грн. пені, 101,90 грн. 3% річних, 25,04 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 року (судді: Тимошенко О.М. –головуючий, Савченко Г.І., Грязнов В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судові рішення мотивовані обгрунтованістю позовних вимог.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньторгінвест" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалами справи доказами, 21.04.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Никкартонторг" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньторгінвест (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 32/Л, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю картонно-паперову продукцію виробництва ВАТ "Луцький картонно-руберойдовий комбінат", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити отриманий товар.

У відповідності до п.3.3 договору та специфікацій до договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється протягом 10 календарних днів від дати поставки.

Також встановлено, що на виконання умов договору позивач протягом квітня –липня 2010 року поставив відповідачу товар на загальну суму 2159574,91 грн.

Однак, відповідач лише частково розрахувався за отриманий товар, сплативши 1911599,05 грн., в результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 247975,86 грн.

Доказів погашення заборгованості чи її зменшення відповідачем до жодної судової інстанції не подано.

Як визначено в ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За вимогами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем у повному обсязі за отриманий товар, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, з яким погодився і апеляційний, про необхідність стягнення з нього 247975,86 грн. боргу.

В п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Обов'язок учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) встановлено і в ст. 230 Господарського кодексу України.

В п.5.2 договору сторони передбачили відповідальність за порушення строку оплати товару у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості отриманого та неоплаченого у строк товару за кожен день прострочення оплати товару.

Крім того, боржник у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідачем порушено строки оплати отриманого товару, а отже, мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання, стягнення у відповідності до п.5.2 договору та ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України пені, інфляційних втрат та 3% річних є цілком обгрунтованим.

Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін, в зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Доводи, викладені скаржником в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів, а зводяться до намагань вирішити питання про достовірність доказів у справі, надати перевагу одних доказів над іншими та здійснити їх додаткову перевірку, що у відповідності до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції господарського суду касаційної інстанції, а тому вони не заслуговують на увагу.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньторгінвест" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 року у справі № 08/14-38 без змін.