6/128 Про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу), та зобов'язання повернути один одному одержане за договором - 15.02.2011 Прийняття

Прокурор Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України (ділі –позивач 1), Фонду державного майна Автономної Республіки Крим (ділі –позивач 2) звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" (ділі –відповідач 1) та Приватного підприємства "Інтерконтинент Плюс" (далі –відповідач 2) про визнання недійсним з моменту укладення договору від 01.06.2006 р. купівлі-продажу нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок №1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1), укладеного між відповідачами, та зобов’язання відповідачів повернути один одному одержане за договором.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.09.2010 р. по справі 6/128 позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 01.06.2006 р. нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний"розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок №1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1) укладеним між Державним комплексним торговельним підприємством "Хрещатик" та приватним підприємством "Інтерконтинент Плюс". Зобов’язано приватне підприємство "Інтерконтинент Плюс" повернути державному комплексному торговельному підприємству "Хрещатик" комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок №1 а державне комплексне торговельне підприємство "Хрещатик" повернути приватному підприємству "Інтерконтинент Плюс" 2288000 грн., в тому числі 381333 грн. ПДВ.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, приватне підприємство "Інтерконтинент Плюс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 30.09.2010 р. по справі №6/128 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтерконтинент Плюс" задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 30.09.2010 р. у справі № 6/128 скасовано.

Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прокурора Шевченківського району міста Києва відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року у справі № 6/128 та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2010 року, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права зокрема: ст. ст. 203, 205 Цивільного кодексу України, ст. 75 ГК України, ч. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , п. 5 Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) .

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний Договір укладений всупереч визначеному Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) механізму приватизації (укладений не регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву; іншим, ніж визначено Законом, способом та, відповідно, без застосування приватизаційної процедури), що свідчить про невідповідність змісту Договору вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Суд апеляційної інстанції з посиланням на ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та п.2 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом Фонду державного майна від 30.07.1999р. №1477 (z0573-99) дійшов висновку про відмову в позові, оскільки комплекс будівель і споруд розташований за адресою : АРК Крим, м. Феодосія, смт Курортне, вул. Курортна, 1, не є цілісним майновим комплексом. Отже, комплекс будівель і споруд не належить до об’єктів приватизації, передбачених Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , а отже його відчуження не вимагає дотримання процедури, передбаченої даними нормативно-правовими актами.

Проте, такий висновок Київського апеляційного господарського суду не відповідає обставинам справи та положенням закону.

Статтею 11128 ГПК України (1798-12) передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В постанові Верховного Суду України від 24.01.2011р. у справі №16/295 з посиланням на ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"та ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", зазначено що зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, яке за класифікацією об'єктів приватизації віднесено до групи А, повинно здійснюватись відповідно до вимог спеціального законодавства про приватизацію державного майна. Органом приватизації, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"та ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", уповноваженим здійснювати повноваження власника державного майна у процесі приватизації та укладати угоди щодо продажу об'єкту приватизації є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

17.03.2003 р. наказом Міністерства аграрної політики України № 64 до державного комплексного торговельного підприємства (далі - ДКТП) "Хрещатик"було приєднано на правах структурних підрозділів державні підприємства, зокрема, дитячий санаторно-оздоровчий комплекс "Сонячний".

17.03.2003 р. наказом ДКТП "Хрещатик"№ 60 було створено філію № 14 дитячий санаторно-оздоровчий комплекс "Сонячний"ДКТП "Хрещатик"(далі –філія) та затверджено положення про філію.

Згідно з п. 3.2 положення філія веде бухгалтерський баланс, фінансову та податкову звітність, має розрахунковий рахунок, печатку зі своїм найменуванням.

01.01.2006 р. ДКТП "Хрещатик"передало, а філія прийняла на баланс нерухоме та інше майно, розташоване за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне.

27.04.2006 р. відбулись прилюдні торги з продажу державного майна, що знаходиться в господарському віданні ДКТП "Хрещатик"(протокол № 01/04 від 27.04.2006 р.).

За результатами вказаних торгів 01.06.2006 р. між ДКТП "Хрещатик"(продавцем) та приватним підприємством (ПП) "Інтерконтинент Плюс"(покупцем) було укладено договір купівлі-продажу (далі –Договір), предметом якого є прийняття на себе продавцем зобов'язань передати комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний"(далі –комплекс), у власність покупця, та зобов’язання останнього прийняти комплекс і сплатити продавцю грошову суму.

Продавцем за Договором було продано комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1.

Як вбачається з преамбули спірного Договору, ДКТП "Хрещатик"як продавець діяло на підставі статуту (нова редакція), затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 22.12.2005 за № 67 та зареєстрованого Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією 26.12.2005, на підставі наказу Міністерства аграрної політики України № 92-п від 05.09.2005 та згоди на продаж майна, наданої Міністерством аграрної політики України від 25.01.2006 р. № 37-24-2-13/991.

Вказані приміщення були продані за 2288000 грн., в тому числі 381333 грн. ПДВ.

Право власності на об’єкт покупець набуває після нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору (п. 3.2 ).

Вказаний Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 Як вбачається з напису приватного нотаріуса на останньому аркуші Договору, правоздатність та дієздатність сторін за Договором, повноваження їх представників, а також належність продавцю відчужуваного майна при посвідченні Договору нотаріусом перевірено.

Згідно з п. 4.4 статуту ДКТП "Хрещатик"майно державного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту. Згідно з п. 4.5 статуту підприємство має право відчужувати рухоме та нерухоме майно за попередньою згодою органу управління майном, тобто Міністерства аграрної політики України.

Положеннями ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Згідно з ч. 6 ст. 75 Господарського кодексу України кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відчуження комплексу відбувалось відповідно до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477 (z0573-99) (у редакції наказу Фонду державного майна України від 29.03.2004 р. № 604 (z0471-04) ) (далі –Положення).

Відповідно до п. 3. Положення (z0573-99) його дія не поширюється на а) відчуження цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів; б) відчуження індивідуально визначеного майна, яке в установленому порядку включене до переліків об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до законодавчих актів України з питань приватизації; в) відчуження майна, на яке відповідно до нормативно-правових актів України встановлені обмеження чи заборона на його відчуження (застава, податкова застава, накладення арешту тощо); г) відчуження майна, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (примусове відчуження, відчуження військового майна та інше).

Відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, є приватизацією державного майна (ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна"від 04.03.1992 р. № 2163-ХІІ).

Правовий механізм приватизації окремого індивідуально визначеного майна регулюється Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"від 06.03.1992 р. № 2171-ХІІ (2171-12) .

Комплекс на момент відчуження було передано на баланс філії, яка відповідно до її положення має самостійний баланс та є санаторно-курортним закладом.

Відповідно до п. 5 Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) (затверджена Законом України "Про Державну програму приватизації"від 18.05.2000 р. № 1723-ІІІ (1723-14) ) об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах, Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації, віднесено до об’єктів приватизації групи А, продаж яких здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) з урахуванням таких особливостей: оцінка вартості майна здійснюється експертним шляхом; продаж об'єктів здійснюється переважно на аукціонах, за конкурсами; закріплення акцій у державній власності в планах приватизації (розміщення акцій) об'єктів не передбачається.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об’єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній власності, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Також Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) визначені виключні способи приватизації (викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом), та регламентована приватизаційна процедура, яка включає порядок підготовки до приватизації, визначення способу приватизації та порядок продажу за обраним способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, однією з яких є відсутність суперечності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статі 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Правові наслідки недійсності правочину визначені ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Задовольняючи позов, господарський суд дійшов до висновку, що прокуратурою доведено, що відчужене майно відноситься до санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах щодо яких передбачений спеціальний порядок відчуження, тому договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 2229 від 01.06.2006 р., суперечить вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , що є підставою для визнання правочину недійсним з моменту вчинення.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2010р. по справі № 6/128 необхідно скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 30.09.2010р. по справі № 6/128 залишити без змін.