Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Фізична особа –підприємець ОСОБА_1. звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Акціонерного - комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії акціонерного –комерційного банку "Укрсоцбанк", про стягнення 16579,20 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2010р. у справі № 2-11/994-2010 позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_1. задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, Акціонерний - комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії акціонерного –комерційного банку "Укрсоцбанк" звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 р, апеляційну скаргу Акціонерного –комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Кримської республіканської філії акціонерного - комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" залишено без задоволення. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2010 р. у справі № 2-11/994-2010 залишено без змін.

Не погодившись з рішенням суду, Акціонерний - комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії акціонерного –комерційного банку "Укрсоцбанк" звернувся до Вищого господарського суду з касаційної скаргою в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2010 р. і прийняти нове рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2010 р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.05. 2010 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.03. 2010 р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Фізична особа підприємниць ОСОБА_1. в порядку ст. 11119 ГПК України (1798-12) звернулася з заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 вересня 2010 року у справі № 2-11/994-2010 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Постановою Верховного Суду України від 13.12.2010 р. заяву суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову Вищого господарського суду України від 30.09.2010 р. у справі № 2-11/994-2010, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк"(надалі - Банк) на підставі договору на розрахунково-касове обслуговування № 370 від 21 травня 2001 року укладеного з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок НОМЕР_1.

Відповідно до пункту 3.1.7 договору банк зобов'язався проводити нарахування відсотків за залишками вільних коштів на рахунку клієнта, зараховувати їх на рахунок клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів банку, а відповідно до п. 3.1.8 договору також банк зобов'язаний проводити нарахування відсотків за незнижувальними залишками вільних коштів на рахунку клієнта і зараховувати їх на рахунок клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів банку, (п. 3.1.8 договору). Пунктом 17 розділу 3 "Розрахункове обслуговування" Додатку №1 до договору № 370 від 21 травня 2001 року у переліку послуг по розрахунковому обслуговуванню зазначено: відсотки на незнижувальні залишки на рахунках, відсотки на поточні залишки по рахунках, проте розмір нарахування відсотків не визначено.

Висновок суду апеляційної інстанції що оскільки Договором відсотки за користування коштами не встановлені, і тому згідно з ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України в даному випадку Банк зобов'язаний сплачувати їх у розмірі, що звичайно сплачується Банком за вкладом на вимогу, є вірним і відповідає нормам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що, як встановлено попередніми судовими інстанціями, умовами тарифного додатку до Договору сторони суму відсотків, що нараховуються на поточні залишки не погодили.

З урахуванням зазначеної обставини апеляційний суд прийшов до вірного висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень

ст. 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону), шляхом врахування вимог п. 3.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України № 516 від 03.12.03 (z1256-03) , згідно якого банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який встановлюється у договорі банківського вкладу (депозиту). Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов'язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правове визначення основних положень, що регулюють правовідносини банківського рахунку встановлено гл. 72 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, ст. 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 4 ст. 1068 ЦК України клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Отже, договір банківського рахунка є відплатним для кожної із сторін, у зв’язку з чим банк зобов’язаний за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта сплатити йому проценти, а клієнт оплатити банку послуги з розрахунково-касового обслуговування рахунка.

Частиною 2 ст. 1070 ЦК України встановлено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Господарськими судами встановлено, що умовами договору № 370 від 21 травня 2001 року передбачено зобов'язання банку сплачувати проценти за користування грошовими коштами клієнта але їх розмір не визначено та відповідачем вклади на вимогу від юридичних або фізичних осіб не приймаються.

Статтею 8 ЦК України встановлено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною 1 ст. 1061 ЦК України встановлено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України, (абз. 2ч. 1 ст. 1061 ЦК).

Таким чином, за відсутності визначення договором банківського рахунку розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта та не прийняття банком вкладів на вимогу, банк зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Банком в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Статтею 11128 ГПК України (1798-12) передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1.Касаційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі структурного підрозділу Кримської республіканської філії АКБ "Укрсоцбанк" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 року по справі № 2-11/994-2010 залишити без задоволення.

2.Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.05.2010 року по справі № 2-11/994-2010 залишити без змін.