Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Приватне акціонерне товариство "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до дочірнього підприємства "Арсенал СТ-3" товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал СТ" (далі –відповідач) про відшкодування збитків у сумі 38 279, 00 грн. згідно договору охорони.

Рішенням господарського суду Волинської області від 19.10.2010 року в задоволені позову відмовлено. Суд мотивував відмову у стягненні збитків достроковим розірванням договору охорони відповідно до порядку, передбаченого договором охорони та недоведенням позивачем причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, завданою позивачу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року рішення господарського суду Волинської області від 19.10.2010 року у справі № 2/106-64 залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 610, 654 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статей 32, 33, 34, 35, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника позивача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Частиною 3 статті 950 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності .

Згідно з частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами було укладено договір № 3-04/08-Ф від 01.01.08 року про надання охоронних послуг (далі –Договір), терміном дії до 31.12.08 року. Також судами встановлено, відповідно до пункту 8.3 Договору, право сторін розірвати його за взаємною згодою, а також у випадку неналежного виконання однією із сторін своїх обов'язків по даному Договору. При цьому одна Сторона письмово попереджає про це іншу Сторону, з вказанням мотивованої причини розірвання Договору, не пізніше ніж за один місяць до дати припинення договору. (а.с. 7-9).

Зазначеним положенням договору суди дали оцінку, як таким, що дозволяють розірвання договору в односторонньому порядку у випадку неналежного виконання обов'язків однією з сторін договору, письмово попередивши другу сторону за один місяць до розірвання.

Судами встановлено, що відповідно до претензії №5 від 11.04.2008року, врученої бухгалтеру позивача Марковій 11.04.2008року відповідач попередив позивача про розірвання Договору №3-4/08-Ф (а.с. 53).

Також судами встановлено, що листами від 08.04.2008року, 11.04.2008 року, 10.05.2008 року підприємство ДП "Арсенал СТ-3" неодноразово зверталось до позивача про розірвання договору, укладеного 01.01.2008 року у зв'язку з систематичною затримкою оплати за надані послуги (а.с.15, 16, 19) .

Зазначеним обставинам суди дали оцінку, як таким, що свідчать про належне повідомлення сторони про розірвання договору в односторонньому порядку та дійшли висновку про припинення дії договору з 15.05.2008року.

Судами встановлено, що крадіжку майна було виявлено 06.06.2008року, поза межами дії договору охорони №3-4/08-Ф (а.с. 19, 20).

У зв'язку з встановленим суди дійшли висновку про відмову позивачу в задоволенні позову про стягнення шкоди, завданої крадіжкою, мотивуючи відсутністю причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та фактичною шкодою позивача, яка наступила після припинення дії договору охорони.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з правильністю застосування судами положень статей 651, 950, 978 Цивільного кодексу України та не вбачає порушення при цьому статті 188 Господарського кодексу України, оскільки умовами договору охорони №3-4/08-Ф було передбачено можливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Доводи скаржника про неналежну оцінку судами доказів у справі (повідомлення про розірвання договору, акту про розрахунок завданої крадіжкою шкоди) колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими, як такі, що спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року та рішення господарського суду Волинської області від 19.10.2010 року у справі № 2/106-64 залишити без змін.