15/37 Про стягнення заборгованості за договором поставки - 14.02.2011 Прийняття

Приватне підприємство (надалі –"ПП") "Шляховик-Шостка" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ПП "Шишакишляхбуд" про стягнення заборгованості в сумі 40 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині поставки оплаченого позивачем товару та наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 216, 219, 220, 231 ГК України.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.09.2010 р. (суддя Пушко І.І.) позов задоволено повністю, стягнуто з ПП "Шишакишляхбуд" 40 000,00 заборгованості та судові витрати.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з порушення відповідачем норм ст.ст. 525, 526, 712 ЦК України та наявністю підстав для захисту передбаченого ч. 2 ст. 693 ЦК України права позивача.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 р. (судді Шевель О.В., Афанасьєв В.В., Слободін М.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Дана позиція суду апеляційної інстанції мотивована нормами ст. 613 ЦК України та порушення позивачем умов договору в частині надання заявок на поставу товару.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ПП "Шляховик-Шостка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 р. у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити без змін рішення господарського суду Полтавської області від 30.09.2010 р.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові суду, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами встановлено, що 01.07.2009 р. між ПП "Шляховик-Шостка" (покупець) та ПП "Шишакишляхбуд" (продавець) укладено Договір № 15 (надалі –"Договір"), згідно якого відповідач зобов’язався відвантажити, а позивач - прийняти та оплатити партію товару (п. 1.1 Договору).

Частина 2 статті 712 ЦК України закріплює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, ст. 655 ЦК України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм ст.ст. 691, 692 ЦК України передбачено обов’язок покупця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 693 ЦК України закріплює можливість погодження сторонами умов щодо часткової або повної оплати товару до його передання продавцем (попередня оплата). З огляду на дані норми законодавства сторони у п. 2.2. Договору встановили, що за поставку товару здійснюється передплата.

Судами встановлено, що платіжним дорученням № 1 від 20.07.2009 р. позивачем були внесені кошти в розмірі 40 000,00 грн. на рахунок відповідача в якості передплати за майбутню поставку товару (бітум). За умовами Договору товар відвантажується покупцю окремими партіями згідно заявки або графіка, погоджених сторонами. Строк відвантаження –3 календарних дні з моменту отримання заявки від покупця (п. 2.1.1. Договору).

Норми ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачають, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що погодження сторонами строків поставки в порядку п. 2.1.1. Договору не відбулось. Позивач, в свою чергу, не надав доказів в порядку ст.ст. 32- 34 ГПК України, які б підтверджували надання ним заявок або графіку, за яким слід поставити товар. Відповідно, колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції про ненастання строку виконання відповідачем свого зобов’язання, а відтак і підстав для задоволення позову.

В свою чергу, місцевий господарський суд, приймаючи рішення, послався на направлену позивачем на адресу ПП "Шишакишляхбуд" претензію № 1 від 23.06.2010 р. (квитанція про відправлення від 01.07.2010 р.) про виконання договірних зобов’язань в місячний строк з дня одержання претензії. Однак, дана претензія містить вимогу про повернення боргу в сумі 40 000,00 грн., а не поставки товару згідно п. 2.1.1. Договору.

Враховуючи дане, слід оцінити як правомірне посилання суду апеляційної інстанції на норми ст.ст. 613, 614 ЦК України та зазначення про те, що у спірних правовідносинах наявне саме прострочення кредитора, що виключає відповідальність відповідача.

Твердження позивача, викладені в касаційній скарзі висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції ст.ст. 43, 106 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.