Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. у справі № 3/278

за участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: Каримов А.А.

Справа розглядалась неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2010 р. скасовано рішення господарського суду Донецької області від 20.01.2010 р. і постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2010 р., та передано справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

Приймаючи дане рішення, суд касаційної інстанції виходив з порушення судами норм ст. 43 ГПК України та не з'ясування на підставі первинних документів наявності у відповідача заборгованості саме в заявленій до стягнення сумі.

Крім того, Вищим господарським судом вказано на те, що не ґрунтується на нормах законодавства та положеннях Договору і висновок суду апеляційної інстанції про порушення позивачем порядку приймання робіт та відсутності у відповідача зобов’язань з оплати виконаних робіт.

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.10.2010 р. (суддя Зубченко І.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "НІКО" заборгованість в сумі 92 183,00 грн., 4 814,98 грн. пені, 3 % річних в розмірі 704,63 грн. та судові витрати.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю заявлених

позовних вимог з огляду на положення ст.ст. 837, 882 –854 ЦК України (435-15) та наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 549, 611, 612, 625 ЦК України та ст.ст. 193, 229 - 234 ГК України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. (судді Ломовцева Н.В., Колядко Т.М., Скакун О.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими попередніми інстанціями судовими актами, ТОВ "Ніко" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. у зв’язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, ст. 882 ЦК України, і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.07.2008 р. між ТОВ "Геолсервіс" (виконавець) та ТОВ "НІКО" (замовник) укладено Договір № 87/1 (надалі –"Договір"), згідно п. 1.1. якого відповідач доручив, а позивач зобов’язався здійснити виконання комплексу робіт по влаштуванню конструктива підлоги матеріалами виконавця за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. Тайожна, б. 1, та передати виконані роботи замовнику по акту виконаних робіт.

Частина 1 статті 875 ЦК України визначила, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. Договору ТОВ "Геолсервіс" здійснює роботи та постачає матеріали за специфікаціями до договору, що є невід’ємними його частинами, а ТОВ "НІКО" зобов’язується прийняти матеріали і виконані роботи, та оплатити їх на умовах цього договору.

Загальна ціна Договору визначена сторонами у п. 4.1. Договору в розмірі 457 795,42 грн. та збільшена до 563 621,02 грн. у відповідності до додаткових угод №№ 1 та 2, укладених у зв’язку зі збільшенням об’ємів робіт.

Згідно з п. 1.4. Договору погоджено, що ТОВ "Геолсервіс" здійснює постачання матеріалів протягом 30-ти календарних днів за умовами виконання замовником пункту 4.2. Договору. Останнім, в свою чергу, передбачено зобов’язання ТОВ "НІКО" провести протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору оплату 70 % вартості матеріалів та робіт згідно Договору, що складає 320 456,79 грн.

Судами під час нового розгляду справи встановлено, що у відповідності до умов Договору відповідач 07.08.2008 р. перерахував позивачу повну суму передплати в розмірі 320 456,79 грн.

Крім того, сторонами погоджено, що остаточний розрахунок за матеріали та роботи визначається актом виконаних робіт, сплату по якому Замовник здійснює протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами акту про прийняття всього обсягу виконаних робіт, або окремих етапів виконаних робіт "під ключ" (п. 4.3. Договору).

У відповідності до ч. 4 ст. 882 ЦК України прийняття робіт за договором підряду оформляється актом, підписаним обома сторонами.

На підтвердження виконання робіт за Договором сторонами без зауважень підписані акти приймання виконаних підрядних робіт № 2 форми КБ-2В за грудень 2008 року, за квітень та червень 2009 року на загальну суму 536 156,39 грн.

Нормами ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, судами встановлено порушення відповідачем зобов’язань за Договором. Так, ТОВ "Ніко" лише частково розрахувалось за виконані позивачем роботи та перерахувало ТОВ "Геолсервіс" всього 123 516,60 грн. згідно платіжних доручень № 624 від 23.04.2009 р., № 818 від 21.05.2009 р., № 1024 від 16.06.2009 р., № 1107 від 22.06.2009 р., № 1118 від 23.06.2009 р. та № 1147 від 25.06.2009 р.

Відповідно, обґрунтованими є як твердження позивача про наявність заборгованості з боку відповідача саме в сумі 92 183,00 грн., так і висновок господарських судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "Ніко" основної заборгованості.

Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Дані наслідки порушення зобов’язання передбачені і ч. 1 ст. 230 ГК України. Згідно норм зазначених статей, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. При цьому ст. 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Враховуючи дані норми законодавства та здійснену судами арифметичну перевірку заявлених до стягнення сум, колегія суддів погоджується з висновком про стягнення з відповідача 4 814,98 грн. пені.

Крім того, нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись даними нормами законодавства місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача сум 3 % річних в розмірі 704,63 грн.

Твердження скаржника не спростовують висновків господарських судів.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2010 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. у справі № 3/278 залишити без змін.