Вищий господарський суд України у складі колегії

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.01.11 розгляд касаційної скарги призначено на 03.02.11. У судовому засіданні 03.02.11 була оголошена перерва до 10.02.11.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 09.02.11, у зв’язку з перебуванням судді Швеця В.О. на лікарняному, для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

Слухання справи розпочинається з початку у зв'язку з перебуванням судді Швеця В.О. на лікарняному.

Державна екологічна інспекція у Черкаській області у квітні 2010 року звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси-кар'єр" 4020819,81 грн. шкоди, завданої самовільним видобуванням піску в акваторії Кременчуцького водосховища з техногенного Червонослобідського родовища піску в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради Черкаського району у кількості 33056,1 м3 та шкоди, завданої рибному господарству. В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що в ході здійснення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства виявлено факт бездозвільного видобування піску відповідачем, що є порушенням приписів статті 86 Водного кодексу України, статей 16, 56 Кодексу України про надра, статей 40, 63 Закону України "Про тваринний світ", та відбито у відповідному акті. Позивачем розмір збитків нарахований відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству №290 від 29.12.01 (z0044-02) .

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.07.10 (суддя В.Грачов) в позові відмовлено з огляду на недоведеність матеріалами справи факту порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.10.10 (судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., Корсакова Г.В.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Державна екологічна інспекція у Черкаській області, в якій просить судові акти у справі скасувати, та задовольнити позов. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилкове неврахування судами попередніх інстанцій пояснень громадян Гулька О. І. і Онищенка В.І., які виконували роботи на земснаряді в с. Червона Слобода. Водночас заявник наголошує і на тому, що за приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, відсутність свої вини повинен доводити відповідач.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України.

Від третьої особи судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін судові акти у справі з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу –без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення відповідача і третьої особи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, колегія суддів відзначає наступне.

Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Державної екологічної інспекції у Черкаській області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаси-кар'єр" 4020819,81 грн. шкоди, завданої самовільним видобуванням піску в акваторії Кременчуцького водосховища з техногенного Червонослобідського родовища піску в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради Черкаського району у кількості 33056,1 м3, а також шкоди, завданої рибному господарству. Інспекція, в обґрунтування вимог, наголошувала на тому, що в ході здійснення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем виявлено бездозвільне проведення намивання піску за допомогою земснаряду ТЗР 151-2 з дна Кременчуцького водосховища та розміщення його на березі водосховища, що відбито у акті перевірки від 15.07.09. Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Відповідно до приписів статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення цього законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законом. Відповідно до приписів статті 40 названого Закону використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища. Статтею 86 Водного кодексу України унормовано, що на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Згідно з приписами статті 15 Кодексу України про надра (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватись певні обмеження, передбачені законодавством України. Спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В той же час, основні вимоги в галузі охорони надр викладені у статті 56 Кодексу України про надра, відповідно до якої, основними вимогами в галузі охорони надр є, зокрема, додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами. Згідно з приписами статті 40 Закону України "Про тваринний світ" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів, у тому числі зберігання, транспортування, застосування небезпечних для тварин препаратів, хімічних речовин та сполук, складування, знищення, захоронення промислових і побутових відходів, проведення сільськогосподарських, лісогосподарських, лісозаготівельних та інших робіт, а також під час експлуатації електричної мережі та транспортних засобів. Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу передбачена приписами статті 63 цього ж Закону. Так, порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу тягне за собою адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу несуть особи, винні, зокрема, в невжитті заходів щодо запобігання загибелі тварин, погіршенню середовища їх існування та ліквідації негативного впливу на тваринний світ. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності матеріалами справи факту порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а відтак дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог. Проте такі висновки судових інстанцій є передчасними через не з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд помилково не врахував, а апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач не повинен доводити вину відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у його діях чи у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Упродовж розгляду спору позивач наголошував на тому, що намив піску мав місце, земснаряд знаходився на березі Кременчуцького водосховища, намитий пісок розміщувався в межах прибережної захисної смуги та вивозився автомобілями, дозволи на користування надрами та проведення днопоглиблювальних робіт у відповідача відсутні. Проте, вказані доводи в повному обсязі судами не оцінювалися. Водночас, в підтвердження факту порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, державна екологічна інспекція посилалася на акт перевірки від 15.07.09, пояснення працівників третьої особи, які судами були відхилені з посиланням на те, що спірний земснаряд належить третій особі, а позивачем не доведено в який спосіб та за допомогою чого відповідач здійснював самовільний намив піску. Втім, при з'ясуванні факту намиву піску іншою особою, господарський суд за приписами статті 24 Господарського процесуального кодексу України має право залучити до участі у справі іншого відповідача або здійснити заміну неналежного відповідача. Так, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, а, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, господарський суд може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов’язане законне вирішення спору по суті. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення шкоди за порушення природоохоронного законодавства, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.10.10 у справі №12/844 та рішення Господарського суду Черкаської області від 06.07.10 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Черкаській області задовольнити частково.