Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "СТАТУС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. про стягнення солідарно з відповідачів 124454,72 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.10.2010 року (суддя Власова С.Г.), залишеним без змін п остановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року (судді: Сидоренко М.В. –головуючий, Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) у справі №11/180-09-4881 у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Статус" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Відповідач-1 надав відзив на касаційну скаргу та просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 01.11.2007р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" був укладений договір №34 про умови використання автобусного маршруту.

Відповідно до умов договору предметом його є надання відповідачем-перевізником (TOB "Автотранс-Україна") підприємцю - ФОП ОСОБА_1. місця на маршруті для перевезення транспортним засобом пасажирів та багажу.

За використання місця на маршруті підприємець (відповідач-2) щомісячно проводив оплату в розмірі 600 грн.

Також судами зазначено, що пунктом 4.3 договору сторони передбачили, що приватний підприємець ОСОБА_1. або особа, яка керує транспортним засобом, самостійно несе повну відповідальність за заподіяну ними третім особам шкоду.

Судами встановлено, що 21.01.2008 року по пр.Шевченка у м.Одесі внаслідок зіткнення автомобіля марки "MERSEDES 609" державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу-2, під керуванням гр.ОСОБА_2, з автомобілем марки "RANGE ROVER" державний номер НОМЕР_2 під керуванням гр.ОСОБА_3, сталася дорожньо-транспортна пригода, у вчиненні якої постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 12.08.2008 винним визнано водія ОСОБА_2, який керував автомобілем, що належить на праві власності відповідачу-2.

Позивачем у даній справі заявлено позов про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки в порядку регресу.

Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі суди зазначили, що з урахуванням того, що позивачем були заявлені позовні вимоги саме про "стягнення солідарно з відповідачів суми завданих збитків у розмірі 124 454,72 грн.", такі позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 (v_422800-96) "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення (v_422800-96) ).

Рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно статті 23 Кодексу позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Статтею 84 Кодексу встановлено, що у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них (частина 7 статті 84 Кодексу).

У пункті 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996, № 02-5/422 (v_422800-96) "Про судове рішення" вказано, що господарські суди повинні зазначати, зокрема, у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них.

Однак, зазначені норми процесуального законодавства залишені судами поза увагою.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Статус" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року у справі № 11/180-09-4881 господарського суду Одеської області та рішення господарського суду Одеської області від 27.10.2010 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.