6/192/10 Про стягнення суми боргу за поставлений природний газ - 10.02.2011 Прийняття

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну "Міські теплові мережі" про стягнення 97 816 145,06 грн., з яких 76 347 365,73 грн. боргу за поставлений природний газ, 7 679 628,82 грн. пені, 10 521 313,28 грн. індексу інфляції та 3 267 837 грн.. 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.09.10 (суддя

Місюра Л.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.12.10 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Ломовцевої Н.В., суддів: Колядко Т.М., Скакуна О.А.), позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з відповідача основний борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 81536413,13 грн., 3% річних в сумі 2108605,18 грн., пеню в сумі 6231020,03 грн., витрати з держмита в сумі 23 429,40 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 216,83 грн. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим судовими актами в частині відмови в позові, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скарга мотивована порушенням судами ст. 534 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що враховуючи свій скрутний фінансовий стан (який він доводить детальним описом доказів), відповідач не зобов'язаний гасити заборгованість та сплачувати фінансові санкції за прострочку платежу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Концерном "Міські теплові мережі" (покупець) укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання №06-08/1750- ТЕ-13 від 29.09.08.

Позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 159796151,33 грн. Дана обставина сторонами не заперечується. Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний рахунок за фактично спожиті та про транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу. Відповідач отриманий природний газ оплатив частково в сумі 86 246 942,17 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що наявність та розмір заборгованості відповідачем не заперечується, тому заборгованість з нарахованими на неї пенею, інфляційними та річними (3%) підлягає стягненню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками, оскільки не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Враховуючи вищезазначені правові положення, правомірним є висновок судів, що відповідач зобов'язаний оплатити фактично отриманий ним газ (обсяги якого не заперечуються), а враховуючи прострочку оплати (цей факт також не заперечується) –оплатити фінансові санкції (пеню), інфляційні, та 3 % річних.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суди вказали на те, що позивачем безпідставно зараховані грошові кошти, які надійшли від відповідача за договором, в розмірі 2 798 156 грн. 57 коп., за оплату природного газу в рахунок оплати державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, індексу інфляції, 3% річних, пені, які були стягнуті за рішенням господарського суду Запорізької області від 18.09.09 по справі № 10/192/09-11/347/09 у зв’язку з чим, позивач помилково визначив, що відповідачем не сплачена заборгованість в сумі 73 549 209,16 грн.

Скаржник (позивач) вважає, що даний висновок судів є помилковим, оскільки відповідно до вимог статті 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Тому він вважає, що зарахування проводилося правомірно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відхилити доводи скаржника та підтримати правову позицію судів попередніх інстанцій, оскільки сторони при укладенні договору поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, в пункті 6.4 договору, домовились що за наявності заборгованості у відповідача за цим договором, позивач зараховує кошти, що надійшли від відповідача як погашення заборгованості за газ та витрат на його транспортування територією України, поставлений в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу. Повноважень щодо зарахування коштів у сплату пені, інфляційний втрат, процентів та інших платежів договір не містить.

Посилання скаржника на ст. 534 Цивільного кодексу України, не приймаються до уваги, оскільки відповідно до цієї статті, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Але договором як раз встановлено інше, тому застосовуються умови договору, а не зазначена стаття Цивільного кодексу України (435-15) .

Доводи відповідача про необхідність зменшення пені заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання. Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Враховуючи те, що розмір неустойки є значним (6231020,03 грн.), водночас, сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції складає 81536413,13 грн., а 3% річних складають 2108605,18 грн., суд Вищий господарський суд України вважає за потрібне скористатися вищезазначеними повноваженнями та зменшити розмір штрафу, який підлягає стягненню, до 3000000 грн. В частині решті судові акти слід залишити без змін.