Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Фізична особа –підприємець ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Феодосійської міської ради про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,01132 га, розташованої в АДРЕСА_1, АР Крим, цільове призначення - для обслуговування торгівельної точки та визнання права власності на земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2008 року (суддя Воронцова Н.В.) позов задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу від 23 травня 2008 року, укладений між СПД ОСОБА_6 і Феодосійською міською радою про продаж земельної ділянки, загальною площею 0,0132 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за СПД ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0132 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 року (судді: Фенько Т.П. –головуючий, Заплава Л.М., Прокопанич Г.К.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2010 року у справі № 2-27/10460-2008 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, Феодосійська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного кодексу України (435-15) . Заявник зазначає, що у суду апеляційної інстанції не було підстав для відновлення прокурору процесуального строку на подання апеляційної скарги. Крім того, статтею 220 Цивільного кодексу України передбачено право сторони на звернення з позовом про визнання договору дійсним.

Не погоджуючись з постановою суду, Фізична особа –підприємець ОСОБА_6 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного кодексу України (435-15) . Серед іншого, заявник зазначає, що у прокурора не було правових підстав для оскарження рішення суду, оскільки права держави в особі Феодосійської міської ради, у даному випадку, порушені не були.

Відзив на касаційні скарги не надано.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, СПД ОСОБА_6 звернувся до Феодосійської міської ради з заявою про викуп земельної ділянки на якій розташовано нежилі приміщення, загальною площею 106,2 кв.м., які належать позивачу на праві власності.

22 лютого 2008 року рішенням 29 сесії 5 скликання Феодосійської міської ради № 1424 було надано дозвіл громадянину ОСОБА_6 на складання документів по викупу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування торгівельної точки, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1, площею 0,0132 га, кадастровий номер 011160000000005036, наданий рішенням 34 сесії 23 скликання від 28.09.2001р. № 1326 "Про вилучення частини земельної ділянки у ВАТ "Агроелектроремонт" та надання громадянину ОСОБА_6." у оренду на строк до 28.09.2011 року.

25 квітня 2008 року рішенням 31 сесії 5 скликання Феодосійської міської ради № 1524 було затверджено позивачу ціну продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою : АДРЕСА_1, площею 0,0132 га, для обслуговування торгівельної точки номер 011160000000005036, у сумі 46650 грн. Вирішено продати позивачу земельну ділянку несільськогосподарського призначення, розташовану за адресою : АДРЕСА_1, площею 0,0132 га, для обслуговування торгівельної точки, та було зобов'язано позивача на протязі 6 місяців після прийняття рішення укласти договір купівлі - продажу земельної ділянки відповідно до ст. 90 Земельного кодексу України .

Судами встановлено, що на підставі зазначеного рішення власника земельної ділянки 23 травня 2008 року між СПД ОСОБА_6 і Феодосійською міською радою укладено договір купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 46650,00 грн., згідно Висновку експерту від 31 березня 2008р. № 2311/24, та Висновку Державної землевпорядної експертизи № 00048113 від 02 квітня 2008р.

Згідно з п. 2.2. договору ціна земельної ділянки повинна бути сплачена покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, після підписання договору в термін до 10 днів.

За покупку зазначеного майна позивач зобов'язався в 10-ти денний термін з моменту підписання договору перерахувати на розрахунковий рахунок відповідача вартість земельної ділянки - 46650 грн. 00 коп.

Як встановлено судами, зазначена сума була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок Феодосійської міської ради.

Також суди зазначили, що пунктом 1.2 вказаного договору сторони передбачили, що нотаріальне посвідчення договору повинно було відбутися не пізніше наступного дня після перерахування коштів.

Однак, незважаючи на те, що всі необхідні документи для нотаріального оформлення договору були підготовлені, і вартість земельної ділянки оплачена в повному обсязі, відповідач відмовляється від узятих на себе зобов'язань, у частині згоди на нотаріальне посвідчення угоди і передачі майна у власність позивача.

Відповідач –Феодосійська міська рада, позов визнав у повному обсязі та просив позовні вимоги задовольнити.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд зазначив, що між позивачем і відповідачем було досягнуто згоди по всіх істотних умовах купівлі-продажу (предмет, ціна, терміни й умови передачі грошей і майна і т.д.), що підтверджується підписаним обома сторонами договором; з боку позивача угода виконана в повному обсязі; грошові кошти за придбану земельну ділянку перераховані відповідачеві у встановлений договором термін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що правила статті 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Крім того, позивачем не надано допустимих доказів в підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, зокрема, щодо свідомого ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Щодо вимог про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції зазначив, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, відсутність такої реєстрації тягне за собою відмову у позові в зазначеній частині.

Відповідно до статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (1490-14) , на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Статтею 210 Кодексу встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Статтею 657 Кодексу встановлені вимоги щодо форми окремих видів договорів купівлі-продажу, зокрема, встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Разом з тим, якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до частини другої статті 220 ЦК України за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов. Також слід зазначити, що правила статті 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у позові в частині визнання договору дійсним.

Крім того, згідно частини 3 статті 334 Кодексу право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частина 4 статті 334 Кодексу).

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, враховуючи, що спірний договір в установленому порядку не зареєстровано, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на земельну ділянку.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, оскільки судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити постанову без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційні скарги Феодосійської міської ради та Фізичної особи – підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 року у справі № 2-27/10460-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.