5002-33/4819-2010 Про визнання права власності - 09.02.2011 Прийняття

Приватне підприємство "Викс" звернулось до господарського суду Автономної республіки Крим з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Кримська регіональна дирекція" про визнання права власності на комплекс нежитлових споруд, загальною площею 3144.6 кв.м., розташованого за адресою: місто Феодосія, вул. Федько, 54, та нежитлову споруду –гараж загальною площею 67 кв.м., розташований за адресою: місто Феодосія, вул. Федько, 54-А

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2010 року залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами, приватне підприємство "Викс" (далі за текстом –ПП "Викс") звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій –без змін з мотивів, викладених у відзиві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечив та просив рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.

Позивач згідно з приписами ст. 1114 ГПК України був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористався передбаченим законом правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, у жовтні 2010 року ПП "Викс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Кримська регіональна дирекція" публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та просило визнати за ним право власності на комплекс нежитлових споруд, загальною площею 3144.6 кв.м., розташованого за адресою: місто Феодосія, вул. Федько, 54, та нежитлову споруду - гараж загальною площею 67 кв.м., розташований за адресою: місто Феодосія, вул. Федько, 54-А, посилаючись на положення статей 334, 392 Цивільного кодексу України та обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що спірне майно належить ПП "Викс" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2008 року, однак публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі відділення "Кримська регіональна дирекція" публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" відмовляється від його передачі, чим порушує права ПП "Викс" на володіння та розпорядження цим майном. На підтвердження факту відмови від передачі приміщення позивач послався на те, що відповідач звертається до судових органів із заявами, спрямованими на оспорювання права власності позивача на вищезазначене приміщення.

Господарськими судами було встановлено, що 31.01.2008 року між відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (Продавець) та ПП "Викс" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 279.

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору Продавець продав, а Покупець купив у приватну власність належне на праві приватної власності Продавцеві зі складу цілісного майнового комплексу окреме нерухоме майно –комплекс нежитлових будівель, розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, вул. Федька, буд. 54 та нежитлову будівлю –гараж, розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, вул. Федька, буд. 54-а.

Згідно з пунктом 1.3. договору купівлі-продажу комплекс нежитлових будівель, який відчужується за договором, складається у цілому із: літ. "А", "А1", "А2", "а", "а1" - нежитлова будівля з прибудовами, тамбуром та ліфтовою шахтою (камінь), загальною площею 3038,7 кв.м., літ. "Б" - гараж (камінь), загальною площею 65,3 кв.м., літ. "В" - котельна (камінь), загальною площею 40,6 кв.м., загальна площа - 3144,6 кв.м. та нежитлова будівля –гараж, яка відчужується за цим договором, складається у цілому із: літ. "А" - гараж, (камінь), загальною площею 67,0 кв.м.

Пунктом 1.4 договору продавець засвідчив, що комплекс нежитлових будівель та нежитлова будівля –гараж, які є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не продані, не подаровані, не відчужені іншим чином, раніше не заставлені, в спорі, податковій заставі та під забороною (арештом) не перебувають, за договором найму не передані, судові спори щодо них не ведуться, прав щодо них у третіх осіб (в тому числі за шлюбним договором) як в межах, так і за межами України немає.

Відповідно до пункту 5.6. договору купівлі-продажу від 31.01.2008 року договір підлягає державній реєстрації, а пунктом 5.11. вказаного договору закріплено, що право власності на комплекс за договором переходить до Покупця з моменту його державній реєстрації.

З витягу з Державного реєстру правочинів від 31.01.2008 року вбачається, що договір купівлі-продажу від 31.01.2008 року нотаріально посвідчений за номером № 279 приватним нотаріусом ОСОБА_5

Надаючи юридичну кваліфікацію вимогам позивача з урахуванням наявних у справі документальних доказів, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Предметом даного спору є відносини щодо визнання права власності, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , а також положення Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до положень статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, виникає у набувача з моменту такої реєстрації.

Статтею 657 Цивільного кодексу України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З матеріалів справи вбачається, що ПП "Викс" право власності на спірне нерухоме майно набуто на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2008 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів.

Матеріали справи свідчать, що в основу доводів позивача покладено лише те, що публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі відділення "Кримська регіональна дирекція" публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" не визнає наявність у ПП "Викс" права власності на спірне майно шляхом звернення до судових органів із заявами, спрямованими на оспорювання цього права, що є, на його думку, підставою для захисту відповідного права згідно з положеннями статті 392 Цивільного кодексу України.

Проте, вимоги статті 392 Цивільного кодексу України передбачають, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому слід враховувати, що позовом про визнання права власності є позадоговірна вимога власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, яка не перебуває із власником у зобов'язальних правовідносинах.

Разом з тим, господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірне нерухоме майно було придбане ПП "Викс" у публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Кримська регіональна дирекція" публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" за договором купівлі-продажу, тобто у даному випадку сторони перебувають у зобов'язальних правовідносинах, а, отже, права, у тому числі, право власності, мають захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Належними документальними доказами, які є у матеріалах справи, підтверджено, що запис про реєстрацію права власності на спірне майно за ПП "Викс" не скасований, договір купівлі-продажу від 31.01.2008 року не визнаний недійсним чи розірваним.

Таким чином, лише факт звернення відповідача з судовими позовами щодо оспорювання права власності в межах вже існуючих зобов'язальних правовідносин юридично неспроможний бути підставою для захисту свого права шляхом його визнання, в зв'язку з чим доводи скаржника відхиляються судом касаційної інстанції, як такі, що позбавлені правового та фактичного обґрунтування.

Виходячи із приписів Цивільного кодексу України (435-15) необхідно стверджувати, що позивачем невірно обрано спосіб захисту його порушеного права, що стало підставою для відмови в задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що місцевий та апеляційний господарські суди повно з'ясували обставини, що мають значення для справи, вірно надали їм юридичну оцінку та постановили законні та обґрунтовані рішення про відмову в позові.

За таких обставин, вимоги ПП "Викс", викладені в касаційній скарзі, задоволенню не підлягають, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2010 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року підлягають залишенню без змін.