Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

позивача: не з’явились,

відповідача: не з’явились

Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Девелопмент" (далі за текстом –ТОВ "Річ Девелопмент") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Сан ІнБев Україна" (яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства) про стягнення заборгованості у розмірі 407 264,25 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року у справі № 40/350 позовні вимоги було задоволено у повному обсязі.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що позивачем було повністю виконано зобов’язання за договором комісії від 19.02.2010 року № 1/1902, а відповідачем в порушення взятих за договором зобов’язань не відшкодовано витрат позивача у розмірі 307 920, 33 грн. та не сплачено винагороду комісіонера у сумі 99 343, 92 грн. і факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 407 264, 25 грн. підтверджено матеріалами справи.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими актами, публічне акціонерне товариство "Сан ІнБев Україна" (далі за текстом –ПАТ "Сан ІнБев Україна") звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачем відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Позивача та відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак сторони не скористалися передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.02.2010 року між ВАТ "Сан ІнБев Україна", правонаступником якого є ПАТ "Сан ІнБев Україна", комітентом (відповідачем) та ТОВ "Річ Девелопмент" комісіонером (позивачем) було укладено договір комісії № 1/1902 (далі за текстом –Договір) згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, комітент доручає, а комісіонер зобов’язується за винагороду від свого імені і за рахунок комітента вчинити юридичні дії з організації та проведення конференції дистриб’юторів 2010, що має проходити в період з 16 по 18 квітня 2010 року (п. 1.1. Договору).

З метою виконання даного договору комісіонер зобов’язується укласти від свого імені в інтересах та за рахунок комітента зазначені в додатковій угоді до цього Договору договори з третіми особами по організації та проведенню конференції дистриб’юторів 2010 (п.1.2 Договору).

Згідно з п.1.3 Договору комісіонер повинен перераховувати в безготівковій формі на банківські рахунки третіх осіб, з якими укладені договори по проведенню конференції дистриб’юторів 2010, отримані згідно п. 3.1.1 Договору грошові кошти в межах, що визначені в Додатковій угоді до цього Договору.

На виконання цього Договору сторони погодили, що вартість договорів, що укладаються комісіонером з третіми особами складає 844 699,28 грн., крім того ПДВ 168 939,85 грн, що разом становить 1 013 639,13 грн. (п.1.4 Договору).

Відповідно до п. 2.1.3 Договору до обов’язків комісіонера, зокрема, належить обов’язок укласти договори з третіми особами щодо виконання даного Договору, зазначені в Додатковій угоді до цього Договору.

Згідно з п. 3.1.1 Договору комітент зобов’язаний забезпечити комісіонера засобами, необхідними для виконання комісіонером його зобов’язань за цим договором, а саме: відшкодувати комісіонеру необхідні витрати, пов’язані із виконанням даного договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок комісіонера за наступним графіком: а) суму 705 718,80 грн. – до 19 березня 2010 року, з урахуванням п. 3.1.3 Договору;

б) суму 307 920,33 грн. –одночасно із сумою, передбаченою п. 3.1.2 Договору.

Сума винагороди комісіонера становить 82 786,60 грн., крім того ПДВ 16 557,32 грн., що разом становить 99 343,92 грн. Сума винагороди перераховується комітентом на банківський рахунок комісіонера протягом 5 днів з моменту підписання звіту про виконання доручення з урахуванням п. 3.1.3. (п. 3.1.2 договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору комісіонер має право на плату за виконання договору та на відшкодування витрат, пов’язаних із його виконанням у розмірах, визначених розділом 3 Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору комісіонер протягом 1 дня після виконання доручення надає комітенту письмовий звіт про виконання доручення.

Комісіонер зобов’язаний виконати доручення до 18.04.2010 року (п. 6.1 Договору).

19.02.2010 року сторони уклали Додаткову угоду до Договору № 1/1902, відповідно до умов якої погодили перелік послуг третіх осіб, вартість таких послуг та визначили третіх осіб, з якими комісіонером укладаються договори на виконання Договору комісії № 1/1902 по організації та проведенню конференції дистриб’юторів 2010, а саме:

- перевізником учасників конференції виступає ТОВ "Компанія "Вісс-Тек", вартість послуг складає всього –415 530,00 грн.;

- послуги по розміщенню представників комітента в готелі та послуги по забезпеченню харчуванням здійснюються ТОВ "Ерімусс", вартість послуг складає всього –290 188,80 грн.;

- послуги відносно організаційних питань, таких як: оренда конференц-залу, організація проведення конференції, екскурсії та забезпечення необхідними для цього трансферами надаються ТОВ "Анігіус", вартість послуг складає всього –307 920,33 грн.

Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконання умов Договору комісії № 1/1902 позивачем було укладено наступні договори субкомісії:

- № 02/10/3 від 19.02.2010 року з ТОВ "Компанія "Вісс-Тек" по перевезенню учасників конференції на загальну суму 415 530,00 грн. Вартість послуг згідно даного договору позивачем було сплачено в повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 23.03.2010 року,

- № 19/02-01 від 19.02.2010 року з ТОВ "Ерімусс" по розміщенню учасників конференції та забезпеченню харчуванням на загальну суму 290 188,80 грн., що була сплачена позивачем 23.03.2010 року на рахунок субкомісіонера.

- № 5-02/10 від 19.02.2010 року з ТОВ "Анігіус" по наданню послуг оренди конференц-залу, організації проведення конференції, екскурсії та забезпечення необхідними для цього трансферами на загальну суму 307 920,33 грн.

Позивачем було повністю виконано зобов’язання за Договором комісії № 1/1902 від 19.02.2010 року, про що ним 19.04.2010 року було складено Звіт комісіонера № 1 про виконання договору комісії та направлено його відповідачу 19.04.2010 року.

Встановивши фактичні обставини по справі, керуючись законодавчими нормами щодо виконання договору комісії та обов’язковості договірних зобов’язань, зокрема, ст. ст. 525, 526, 625, 1011, 1013 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193 Господарського кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 407 264, 25 грн. є доведеним, оскільки позивачем було повністю виконано зобов’язання за договором комісії від 19.02.2010 року № 1/1902, а відповідачем в порушення взятих за договором зобов’язань не відшкодовано витрат позивача у розмірі 307 920, 33 грн. та не сплачено винагороду комісіонера у сумі 99 343, 92 грн.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарськими судами попередніх інстанцій не повно були досліджені обставини у даній справі і не визначено повне коло та правовий статус учасників цієї справи.

Так, поза увагою судів залишився той факт, що за договором комісії та з урахуванням положень ст. 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок.

Проте, господарськими судами було встановлено, що комітент дав доручення комісіонеру на укладання договорів перевезення, послуг по розміщенню у готелі та забезпеченню харчуванню і щодо вирішення організаційних питань, однак комісіонер відступив від вказівок комітента, уклавши договори субкомісії з третіми особами.

Виходячи з приписів ст. 1015 Цивільного кодексу України при укладенні договорів субкомісії з третіми особами комітент повинен надати свою згоду на укладення саме таких договорів, проте дану обставину судами враховано не було.

Також, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, господарськими судами попередніх інстанцій не було досліджено питання підписання Звітів комісіонером та субкомісіонерами про виконані роботи за укладеними договорами та не з’ясовано строк виконання зобов’язань за договорами комісії та субкомісії.

Зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вищевказані договори субкомісії укладено комісіонером з третіми особами, які є виконавцями цих договорів, проте їх судами до участі у справі залучено не було, хоча таке залучення є необхідним з огляду на те, що їх участь у справі безпосередньо буде впливати на правильне вирішення спору.

Також при винесенні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій не врахували той факт, що в місцевому господарському суді було порушено провадження у справах про визнання договорів субкомісії недійсними, а відтак судові рішення з цих справ будуть впливати на вирішення даної справи.

Таким чином, всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України (1798-12) підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати обставини справи, дійсні права та обов’язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, визначити повне коло та правовий статус учасників цієї справи і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга публічного акціонерного товариства "Сан ІнБев Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій –скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сан ІнБев Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року у справі № 40/350 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2010 року у справі № 40/350 скасувати.

3. Справу № 40/350 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.