Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2010 року у справі № 18/105 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексний сервіс", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія", м. Київ, про стягнення 146 698,30 грн.,

за участю представників сторін:

позивача – Осколок О.Л., дов. № 1 від 01.02.2011р.;

відповідача – не з’явилися;

У березні 2010 року позивач ТОВ "Комплексний сервіс" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ТОВ "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" про стягнення 146 698,30 грн.

Вказував, що 16.05.07 між ним та відповідачем було укладено договір підряду на проведення проектних робіт № 16/05-2007, згідно умов якого він (виконавець) зобов’язався розробити та передати замовнику (відповідачу) проектно-кошторисну документацію, визначену договором, а замовник –прийняти виготовлену ним документацію та здійснити оплату виконаних робіт.

06.08.07 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 16/05-2007, якою було погоджено коригування до визначеної договором проектно-кошторисної документації та порядок розрахунків за виконані роботи.

Зазначав, що 18.07.07 між ним та відповідачем було укладено договір про поставку обладнання та виконання робіт № 18/07-2007, згідно умов якого він (виконавець) зобов'язався встановити необхідне обладнання та виконати комплекс робіт з монтажу кабельних систем комп’ютерної та телефонної мереж на об’єкті будівництва –побутового корпусу, що розташований на перетині пр. П. Тичини та Дніпровської набережної в Дніпровському районі м. Києва згідно проекту № 16-05/07-СС, а замовник (відповідач) –прийняти виконані ним роботи та сплатити їх вартість на умовах, передбачених договором.

06.08.07 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 18/07-2007, якою було погоджено вартість додаткових робіт та порядок розрахунків за їх виконання.

Посилаючись на порушення відповідачем умов вказаних договорів та додаткових угод до них в частині оплати виконаних ним робіт, позивач просив стягнути з відповідача 60 948,88 грн. основного боргу, 50 863,80 грн. штрафу, 30 549,15 грн. інфляційних та 4 336,47 грн. річних, а всього –146 698,30 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2010 року (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2010 року (колегія суддів у складі: Ропій Л.М. –головуючого, Кондратової І.Д., Попікової О.В.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ТОВ "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" на користь ТОВ "Комплексний сервіс" 91 498,03 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції, 10 647,38 грн. штрафу, 4 336,47 грн. річних, 1 064,90 грн. витрат по сплаті державного мита та 171,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті вимог відмовлено.

Рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договорів в частині оплати виконаних позивачем робіт, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті боргу, інфляційних, річних та штрафу.

Судові акти в частині часткової відмови в задоволенні вимог про стягнення штрафу, обґрунтовані його невірним арифметичним обрахуванням.

У касаційній скарзі ТОВ "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 317, 837, 844, 875 ЦК України та ст.ст. 33, 36, 38, 43 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.05.07 між сторонами у справі було укладено договір підряду на проведення проектних робіт № 16/05-2007, згідно умов якого виконавець (позивач) зобов’язався розробити та передати замовнику (відповідачу) проектно-кошторисну документацію, визначену договором, а замовник –прийняти виготовлену виконавцем документацію та здійснити її оплату.

Пунктом п. 2.1. договору сторони погодили, що вартість робіт становить 7 236 грн.

Перед початком виконання робіт замовник здійснює попередню оплату у розмірі 70 % від ціни договору шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 2.2 договору).

Згідно п. 2.3 договору після завершення роботи та передачі готової документації замовнику у повному обсязі, останній не пізніше п'яти банківських днів з дня підписання акту приймання-передачі виконаних проектних робіт здійснює остаточний розрахунок з виконавцем.

Додатковою угодою № 1 від 06.08.07 до договору № 16/05-2007 сторонами визначено договірну ціну (вартість робіт) по договору, яка становить 7 156,80 грн.

06.08.07 позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № КС-70353/1 на вказану суму 7 156,80 грн.

18.09.07 сторонами було підписано акт приймання-передачі виконаних проектних робіт до додаткової угоди № 1 до договору № 16/05-2007 від 16.05.07 на вказану суму.

Проте, відповідач частково розрахувався з позивачем за виконані останнім роботи на підставі договору № 16/05-2007 та додаткової угоди до нього № 1, в зв’язку з чим утворилась заборгованість в сумі 2 146,80 грн.

Водночас судами встановлено, що 18.07.07 між сторонами у справі було укладено договір про поставку обладнання та виконання робіт № 18/07-2007, згідно умов якого виконавець (позивач) зобов'язався встановити необхідне обладнання та виконати комплекс робіт з монтажу кабельних систем комп’ютерної та телефонної мереж на об’єкті будівництва –побутового корпусу, що розташований на перетині пр. П. Тичини та Дніпровської набережної в Дніпровському районі м. Києва згідно проекту № 16-05/07-СС, а замовник (відповідач) –прийняти виконані виконавцем роботи та сплатити їх вартість на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.п. 3.1-3.3 вказаного договору його вартість становить 159 325,02 грн. Оплата обладнання та матеріалів, що постачаються за договором, проводиться замовником шляхом попередньої оплати 70 % вартості обладнання на підставі виставлених рахунків-фактур і становить 66 533,62 грн. Остаточний розрахунок замовника з виконавцем проводиться протягом п'ятнадцяти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт на підставі виставлених рахунків-фактур і становить 92 771,40 грн.

06.08.07 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 18/07-2007, якою було погоджено вартість додаткових робіт, що становить 44 313,06 грн., та порядок розрахунків за їх виконання.

Пунктами 3.1-3.3 зазначеної додаткової угоди сторони погодили, що оплата обладнання та матеріалів, що постачаються за договором, проводиться замовником шляхом попередньої оплати 70 % вартості обладнання на підставі виставлених рахунків-фактур і становить 17 352 грн. Остаточний розрахунок замовника з виконавцем проводиться протягом п'ятнадцяти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт на підставі виставлених рахунків-фактур і становить 26 961,06 грн.

21.09.07 сторонами було підписано акт приймання-передачі виконаних робіт до договору № 18/07-2007 та до додаткової угоди № 1 до нього на суму 203 638,08 грн.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури: № КС-70500 від 01.08.07 на суму 159 325,02 грн. та № КС-70527 від 06.08.07 на суму 44 313,06 грн.

Проте, відповідач частково розрахувався за виконані позивачем роботи за договором № 18/07-2007 та додатковою угодою № 1 до вказаного договору, в зв’язку з чим утворилась заборгованість в сумі 58 802,08 грн.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів здійснення відповідачем повної оплати виконаних позивачем робіт на підставі договору № 16/05-2007 та договору № 18/07-2007, а також додаткових угод до означених договорів.

Нормами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на те, що передбачений договором та додатковими угодами обсяг робіт виконано в повному обсязі, що підтверджується дослідженими судами актами, підписаними сторонами у справі, і спір щодо обсягів, строків та якості виконаних робіт відсутній, позивач вправі вимагати оплату за виконані ним роботи.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення боргу, інфляційних та річних, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що у зв’язку з порушенням відповідачем договірних зобов’язань в частині оплати виконаних позивачем робіт, утворилась заборгованість на яку позивачем обґрунтовано нараховані інфляційні та річні.

Крім того, п. 4.9 договору № 18/07-2007 сторони погодили, що за порушення строків розрахунків, передбачених п. 3.3, замовник сплачує штраф в розмірі 0,1 % від вартості неоплачених рахунків за кожен день прострочення.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 10 647,38 грн. штрафу з врахуванням його правильного розрахунку, у зв'язку з порушенням останнім грошового зобов'язання, є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства та умовам договору.

Судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Посилання касаційної скарги на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів існування боргу на підставі договорів № 16/05-2007, № 18/07-2007 та додаткових угод до них, не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі виконаних робіт від 18.09.07 та від 21.09.07, підписаними сторонами без зауважень та застережень.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно-інжинірингова компанія" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2010 року у справі № 18/105 залишити без змін.