Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

Рішенням від 11.02.2010 господарського суду Чернігівської області (суддя: Блохіна Ж.В. ) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою від 15.06.2010 Київського апеляційного господарського суду (судді: Моторний О.А. - головуючий, Кошіль В.В., Шапран В.В.) рішення від 11.02.2010 господарського суду Чернігівської області скасовано. Прийнято нове рішення. Позовні вимоги задоволено. Визнано незаконною бездіяльність Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області. Зобов’язано Ріпкинську районну державну адміністрацію Чернігівської області прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою 8,33 га, що була надана Державному спеціалізованому підприємству "Чорнобильська АЕС" на підставі рішення № 30 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 25.05.1995 року.

постанова мотивована тим, що частина 4 ст. 142 Земельного кодексу України визначає, що власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Припинення права користування в даному випадку відбувається виключно з добровільної волі землекористувача, проте чинне законодавство вимагає юридичного оформлення такої відмови, і в даному конкретному випадку це має бути рішення вповноваженого органу виконавчої влади –Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області.

Не погоджуючись з постановою Ріпкинська районна державна адміністрація Чернігівської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 142 Земельного кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення № 30 Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 25.05.2005 року, Чорнобильській АЕС надано у користування земельну ділянку площею 8,33 га для будівництва водовідвідної канави Якір-Славутич.

Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна у комунальну власність від 30.11.2005 до територіальної громади м. Славутича Київської області державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" переданий об'єкт "Канава водовідведення". Балансоутримувачем цього об'єкту є комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства".

Частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Господарськими судами встановлено, що ДСП ЧАЕС звернулось до Ріпкинської райдержадміністрації із заявою №1995/39/5-212 від 22.05.2009 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 8,33 га., оскільки передано Чорнобильською АЕС об'єкт "Канава водовідведення" у комунальну власність, у зв'язку з чим відбувся перехід права користування земельною ділянкою, на якій розміщений зазначений об'єкт до КП УЖКГ. Відповіді на дану заяву позивач не отримав, відповідне рішення Ріпкинською районною державною адміністрацією Чернігівської області прийняте не було.

Господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про помилковий висновок суду першої інстанції, що відповідно до положень ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації не мають повноважень щодо розпорядження землями хоча і за межами населених пунктів, але наданої для потреб будівництва водовідвідної канави уздовж автомобільної дороги.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно довідки форми 6-зем від 20.01.2010 за № 01-14/39, станом на 01.01.2010 земельна ділянка площею 8,33 га, що надавалася в постійне користування позивачеві у 1992 році для будівництва водовідвідної канави Якір-Славутич, вважається як штучна водотока за межами населених пунктів Неданчицької сільської ради.

Згідно вимог п.12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою в разі добровільної відмови землекористувача відбувається за його заявою власнику земельної ділянки.

Частина 3 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Отже, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, то відповідно розпорядження щодо неї здійснює відповідний орган виконавчої влади.

Частиною 4 ст. 142 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Господарській суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що при добровільній відмові користувача від земельної ділянки владні повноваження органів виконавчої влади не розповсюджуються. Припинення права користування відбувається виключно з добровільної волі землекористувача, проте чинним законодавством передбачено юридичне оформлення такої відмови, зокрема рішенням уповноваженого органу виконавчої влади – Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 15.06.2010 Київського апеляційного господарського суду зі справи №6/180/10 залишити без змін.