4/123-10 Про стягнення заборгованості за договором оренди - 09.02.2011 Прийняття

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23.10.2010 у справі № 4/123-10 (суддя З.І. Ємленінова) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МКП Прозерпіна" (далі –позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі –відповідач) про стягнення 22 184,37 грн. за договором оренди від 02.04.2008 задоволено, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 20 950, 94 грн. основного боргу, 1 065,30 грн. пені, 168,13 грн. –3% річних, 221,84 грн. витрат по сплаті державного мита та 216,60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 (судді: Н.В. Ліпчанська, Е.І. Андрєєва, П.Ф. Мацюра) рішення господарського суду Херсонської області від 23.10.2010 частково скасовано, позов задоволено частково, вирішено сягнути з відповідача на користь позивача 17 483,76 грн. основного боргу, державне мито в розмірі 174,83грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 185,35 грн.; в решті рішення господарського суду залишено без змін.

Позивач, не погоджуючись із винесеною судом апеляційної інстанції постановою, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду Херсонської області від 23.10.2010 –залишити без змін

Відповідачем було подано відзив, в якому він просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 у справі № 4/123-10 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (v0075600-02) .

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судом апеляційної інстанції належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.04.2008 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди (далі –договір), згідно з яким позивачем передано в користування відповідача частину нежитлової будівлі магазину "Антал" площею 6,25 кв.м., розташованого в м. Херсоні по вул. І.Кулика, 114 "ж".

Факт передачі майна в користування відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі від 01.04.2008.

Пунктом 3.1 договору від 01.04.2008 встановлено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату в розмірі 3 472,00 грн. в місяць, а з 01.01.2009 згідно з пунктом 3.1 додаткового договору №1 від 31.12.2008 –779,00 грн. за 1 кв.м. (з урахуванням ПДВ), що на день укладення договору є еквівалентним 100 дол. США. При цьому орендна плата відповідно до пункту 3.2 договору підлягає корегуванню в залежності від збільшення курсу НБУ (гривна-долар) на кожне 5 число звітного місяця, але не менше курсу НБУ на дату укладення договору.

Згідно з пунктом 3.3 договору оренди (зі змінами, викладеними в додатковому договорі №1 від 31.12.2008), орендна плата сплачується в безготівковому вигляді на відповідний розрахунковий рахунок позивача на підставі наданого позивачем рахунку протягом 3-х банківських днів з дня його виставлення.

Відповідно до п. 2.2 додаткового договору № 2 від 02.01.2009 до договору оренди, сторонами узгоджено строк дії оренди до 01.04.2010 включно.

Предмет договору оренди фактично був повернутий позивачу 21.04.2010, що підтверджується наданим до матеріалів справи актом приймання-передачі від 21.04.2010.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.04.2010 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за орендоване приміщення в сумі 17 483,76 грн. та про звільнення приміщення, надіславши йому претензію-повідомлення №6192/04.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що зобов’язання за договором оренди відповідачем не виконувались належним чином, з огляду на що, у нього утворилася заборгованість перед позивачем (з урахуванням уточнення позовних вимог) у сумі 24 171 грн., що складає 20 950,94 грн. основного боргу зі сплати орендної плати, 1 065, грн. –пені, 168,13 грн. –3% річних.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими.

За результатами розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, суд частково скасовано рішення місцевого господарського суду в частині стягнення заборгованості з орендної плати; в іншій частині рішення залишено без змін, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідачем не було виконано належним чином зобов’язань зі сплати орендної плати за договором оренди.

Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем підстав для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 20 950,94 грн., оскільки враховуючи відсутність документального підтвердження дати вручення (виставлення) відповідачу рахунків, слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, та виходити із дати вручення позивачем відповідачу відповідної вимоги. В той же час, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, на відміну місцевого господарського суду, позивачем не доведено в установленому порядку направлення (вручення) відповідачу відповідної претензії з вимогою погасити заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 20 950,94 грн., однак, належним чином доведено вручення претензії відповідачу з вимогою оплатити заборгованість у розмірі 17 483,76 грн., і яка (вимога) в установлений вказаною нормою семиденний строк виконана не була. На підставі наведеного, є вірними висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати саме в розмірі 17 483,76 грн.

Що стосується стягнення з відповідача пені та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема сплата неустойки (в тому числі і пені).

Відповідно до статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Пункт 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 3.6 договору оренди (в редакції додаткового договору №1 від 31.12.2008року) сторони узгодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному розмірі, стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка діяла на дату її нарахування від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності висновків місцевого господарського в частині стягнення пені та 3% річних.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 47 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судом апеляційної інстанції з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.