Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. –головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши касаційну

скаргу Приватного підприємства "Атос"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2010 року

у справі № 13/34

господарського суду Львівської області

за позовом Приватного підприємства "Атос"

до підприємця ОСОБА_4

про стягнення 114926,40 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

У лютому 2010 року Приватне підприємство "Атос" звернулось до господарського суду з позовом до підприємця ОСОБА_4 про стягнення 114926,40 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач після припинення договірних відносин між сторонами не повернув надане йому в оренду обладнання, а тому повинен відшкодувати його вартість, а також сплатити пеню за користування річчю за час прострочення.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та в зв'язку з частковим поверненням обладнання просив стягнути з відповідача 48382,0 грн. вартості неповернутого обладнання та 4526,40 грн. пені.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.04.2010 року (суддя Станько Л.) позов задоволено частково.

Стягнуто з підприємця ОСОБА_4 4526,40 грн. пені та судові витрати.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 року (судді Юрченко Я.О., Давид Л.Л., Якімець Г.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Приватне підприємство "Атос" звернулось до Вищого господарського суду України з касайційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 48382,0 грн. та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 01.09.2009 року між Приватним підприємством "Атос" (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди обладнання, на виконання умов якого орендодавець передав в оренду орендарю 59 морозильних скринь загальною вартістю 110400 грн.

В п.4.3.4 договору сторони узгодили, що після закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю майно в термін, що не перевищує 7 (сім) календарних днів.

У випадку втрати, пошкодження майна орендар відшкодовує його вартість (п.5.2 договору).

Відповідно до п.8.3 договору кожна із сторін договору має право на його дострокове розірвання, попередивши у письмовій формі іншу сторону за 7 (сім) календарних днів до дати розірвання.

Також встановлено, що 10.11.2009 року позивач керуючись п.8.3 договору направив відповідачу повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути 59 орендованих морозильних скринь.

Однак, у визначений договором строк відповідач в порушення вимог п.4.3.4. договору отримане в користування обладнання не повернув позивачу, що стало підставою для пред'явлення даного позову.

Після порушення провадження у справі відповідач повернув позивачу 33 морозильні камери. Неповернутими залишилися 26 камер вартістю 48382,0 грн.

Як визначено в ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст. 283 ГК України).

Згідно ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення 48382,0 грн. вартості неповернутого морозильного обладнання, господарські суди зазначили, що позивач в даному випадку набув лише права вимагати повернення переданої в оренду речі, а підстави для відшкодування її вартості відсутні.

Однак, з такими висновками судів погодитися не можна, з огляду на наступне.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

В ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами було з'ясовано, що на вимогу позивача у визначений договором строк відповідач отримане в оренду обладнання у повному обсязі не повернув.

Вказане свідчить про те, що позивач реалізував своє право вимоги на повернення речі, переданої відповідачу в користування. Однак, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, укладеним з позивачем, отриману в оренду річ не повернув.

Доказів, які б свідчили про готовність відповідача повернути 26 морозильних скринь позивачу після спливу строку для такого повернення та після порушення провадження у даній справі до жодної судової інстанції також не подано.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що вимога позивача про відшкодування вартості неповернутого морозильного обладнання підлягає задоволенню.

Разом з тим, слід зазначити, що господарськими судами обох інстанцій неправильно визначено розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення повернення переданого в оренду обладнання.

Як визначено в ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як було з'ясовано в процесі розгляду справи, в п.5.3 договору сторони передбачили відповідальність за неповернення чи несвоєчасне повернення обладнання у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення його повернення.

Керуючись даним пунктом договору, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і апеляційний, стягнув з відповідача 4526,40 грн. пені, розрахунок якої здійснено виходячи з вартості переданого в оренду обладнання.

Разом з тим, частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України містить імперативну норму, в якій визначено розмір неустойки, що підлягає сплаті за користування річчю, не повернутою наймачем, за час прострочення.

При цьому, можливості зміни розміру такої неустойки за згодою сторін не передбачено.

Згідно вказаної норми розмір неустойки визначається, виходячи з по двійної плати за користування річчю.

Однак, вказаного господарськими судами враховано не було.

Крім того, ні місцевий господарський суд, ні апеляційний не звернули уваги на те, що у відповідності до ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, встановлюються саме за порушення грошових зобов'язань, тоді як в даному випадку відповідач не повернув передану йому в оренду річ, тобто мало місце порушення не грошового зобов'язання.

Зміст укладеного між сторонами договору свідчить про те, що орендна плата за одиницю обладнання визначена сторонами в розмірі 1,0 грн. в місяць.

Враховуючи, що позивач передав у користування відповідачу 59 морозильних скринь, які після припинення дії договору у визначений договором строк повернуті не були, з нього за період з 28.11.2009 року по 08.02.2010 року, указаний позивачем, слід стягнути 281,52 грн. пені.

Оскільки, при вирішенні спору у справі господарськими судами обох інстанцій було допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, прийняті судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення у справі.

Судові витрати у відповідності у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Атос" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 року та рішення господарського суду Львівської області від 15.04.2010 року у справі № 13/34 скасувати та прийняти нове рішення.

Стягнути з підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства "Атос" 48382,0 грн. вартості неповернутого обладнання, 281,52 грн. пені, 486,64 грн. державного мита та 217,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.