Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

09.07.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 17 223, 85 грн. та платежу за дострокове припинення лізингової угоди у розмірі 27 861, 95 грн .

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2010 у справі № 5002-14/3543-2010 (суддя Лагутіна Н.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 (колегія суддів у складі: Гоголь Ю.М. –головуючий суддя, судді Волков К.В., Черткова І.В.) позов задоволено . За рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 17 223, 85 грн. та платіж за дострокове припинення лізингової угоди у розмірі 27 861, 95 грн .

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 у справі № 5002-14/3543-2010, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 визначеної позивачем заборгованості за лізинговою угодою № FL-0425-08-OD від 10.09.2008 та платежу за дострокове припинення лізингової угоди.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що сторони дійшли згоди, що лізингові платежі змінюються (перераховуються) на дату виставлення рахунку відповідно до зміни курсу НБУ до долару США; між сторонами ані в лізинговій угоді № OD00404/3 від 18.07.2005, ані в лізинговій угоді № FL-0425-08-OD від 10.09.2008 не міститься положення про те, що ціна викупу автомобіля Ford Focus за лізинговою угодою №OD00404/3 має бути включена в рахунок погашення платежів за лізинг автомобіля TOYOTA Camry за лізинговою угодою № FL-0425-08-OD; платіж за дострокове припинення лізингу транспортного засобу, передбачений пунктом 13.2 угоди, не є штрафними санкціями за порушення стороною договору (угоди) зобов’язання, а є певною господарською санкцією у вигляді відповідного платежу передбаченого за можливість дострокового припинення договору лізингу, відповідно, позовна давність в 1 рік не застосовується.

Вищий господарський суд України не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, відповідач звертав увагу судів на той факт, що позивач виставляв йому рахунки про сплату лізингових платежів з більшим розміром лізингових платежів, ніж сторони передбачили у додатку № 1-ТО-03318-0-08-36 до лізингової угоди № FL-0425-08-OD від 10.09.2008, при цьому відповідач зазначав, що збільшення розміру даних лізингових платежів не пов'язано зі зміною офіційного курсу гривні до іноземної валюти.

Приймаючи судові рішення у даній справі, суди обох інстанцій не врахували приписів ст. ст. 43, 84 ГПК України, не спростували та не відхилили доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, викладені як у відзиві на позовну заяву так і в апеляційній скарзі щодо надання позивачем відповідачу рахунків про сплату лізингових платежів з більшим розміром лізингових платежів, ніж сторони передбачили у додатку № 1-ТО-03318-0-08-36 до лізингової угоди № FL-0425-08-OD від 10.09.2008, не дослідили чи змінювався офіційний курс гривні до іноземної валюти в період дії лізингової угоди.

Крім того, відповідно до п.13.2 лізингової угоди у разі дострокового припинення даної лізингової угоди за ініціативою лізингоодержувача, лізингоодержувач здійснює на користь лізингодавця платіж за дострокове припинення лізингової угоди, розмір якого дорівнює сумі трьох щомісячних лізингових платежів, як це зазначено у додатку 1.

Розділом І лізингової угоди визначено поняття штрафних санкцих –платежі, що встановлені в пунктах 2.2, 3.6, 8.3, 11.3, 12.3, 13.2 цієї лізингової угоди.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною другою статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

У даному разі відповідні особливості передбачені ГК України (436-15) , який набрав чинності одночасно з ЦК України (435-15) та норми якого у регулюванні відносин суб’єктів господарювання є спеціальними стосовно норм ЦК України (435-15) .

Частиною другою статті 175 ГК України також встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою та другою статті 193 ГК України:

- суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно, зокрема, до закону та договору;

- до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом ;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених, зокрема, цим Кодексом .

Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Наведене свідчить, що Господарський кодекс України (436-15) не містить жорстких обмежень щодо визначення штрафних санкцій у господарських відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що платіж за дострокове припинення лізингу транспортного засобу, передбачений пунктом 13.2 угоди, не є штрафними санкціями, а є певною господарською санкцією у вигляді відповідного платежу передбаченого за можливість дострокового припинення лізингу, відповідно, позовна давність в 1 рік не застосовується, свідчить про неправильне застосування ними зазначених норм матеріального права.

З огляду на наведене, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та в залежності від встановленого і відповідно до чинного законодавства вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 у справі № 5002-14/3543-2010.

Справу № 5002-14/3543-2010 направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.