Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Малетича М. М., Мамонтової О. М.,

за участю представників: позивача –Вознюка Є.В. дов. № 171/10 від 23 грудня 2010 року та відповідача –Коцур Т.Б. дов. № 07/89 від 20 грудня 2010 року,

розглянувши касаційну скаргу ДГ "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2010 року у справі господарського суду Закарпатської області за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" про стягнення суми,

У вересні 2010 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" про стягнення боргу за договором поставки природного газу № 06/09-468-Р від 12 червня 2009 року.

Посилаючись на невиконання відповідачем зобов’язання розрахуватися за поставлений природний газ, позивач просив стягнути з останнього 5 158 603, 05 грн. основного боргу, 307 308, 30 грн. пені, 428 164, 05 грн. втрат коштів від інфляції та 3 % річних у сумі 186 968, 41 грн.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2010 року позов задоволено частково.

З ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" стягнуто на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 5 158 603, 05 грн. основного боргу, 307 113, 54 грн. пені та 428 164, 05 грн. втрат коштів від інфляції.

В іншій частині позовних вимог –відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2010 року рішення господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" –без задоволення.

У касаційній скарзі ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", посилаючись на порушення судами норм ст. ст. 6, 11, 525, 526, 530, 612, 627- 629 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст. ст. 4-2, 4- 7, 43 ГПК України, просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2010 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2010 року в частині відмови у стягненні трьох відсотків річних та прийняти нове рішення, яким вимоги позивача в частині стягнення трьох відсотків річних задовольнити у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 червня 2009 року між ДК "Газ України" (постачальник) та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" (покупець) було укладено договір № 06/09-468-Р поставки природного газу, за яким постачальник передає покупцеві в 2009 році у власність природний газ з ресурсів IV кварталу 2006 року для потреб промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання, які є кінцевими споживачами газу, а покупець приймає та оплачує його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 5.1 оплата за газ, що передається згідно п. 2.1 цього договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом 3 робочих днів з моменту укладення цього договору.

ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" попередню оплату вартості природного газу не здійснило.

Відповідно до актів прийому-передачі від 31 серпня 2009 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" передало, а ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" прийняло 1 096 куб.м. газу загальною вартістю 5158603,05грн.

Доказів оплати вартості поставленого природного газу відповідачем не надано.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати за газ у строки, зазначені у п. 5.1 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Відтак, враховуючи положення наведеної норми та те, що вартість поставленого природного газу відповідачем не оплачено, а також ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання повинно виконуватись належним чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про підставність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу, 307 113, 54 грн. пені та, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, суми втрат коштів від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення наведеної норми встановлюють обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити суму боргу з урахуванням, також, 3 % річних.

Відмовляючи в стягненні 3 % річних у повному обсязі, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що обов’язок сплатити 3 відсотки річних за користування чужими коштами настає у випадку прострочення грошового зобов’язання так само як і обов’язок відшкодувати втрату коштів від інфляції та сплатити пеню.

Таким чином, висновки суду в цій частині є суперечливими, суди не навели переконливих доводів такого рішення, зокрема, не перевірили розрахунок трьох процентів річних позивача і чи відповідає цей розрахунок за своїм періодом і в якій частині періоду розрахунку втрати коштів від інфляції та пені.

За таких обставин рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду визнати законними не можна, тому вони підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних, а справа в цій частині –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2010 року та рішення господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2010 року в частині відмови у стягненні 3% річних.

У цій частині справу направити до господарського суду Закарпатської області на новий розгляд в іншому складі суду.

У решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни.