Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" (за попередньою назвою Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Сковороди) суми 1683520,51 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу за уточненням до позовної заяви, т.2, а.с.10-11 (в тому числі 1380941,49 грн. простроченої заборгованості, 24032,05 грн. відсотків річних (з 20.11.2009 року), 85391,97 грн. інфляційних витрат (з 20.11.2009 року), 193155 грн. штрафу).

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 174, 179, 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 530, 549, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки відповідач не виконав у встановлені строки зобов'язання за договором фінансового лізингу.

Відповідач відхилив позовні вимоги з огляду на повне виконання ним зобов'язань за договором та подав до господарського суду зустрічний позов про визнання недійсним пункту 3.9 Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" та пункту 2 Додаткової угоди № 1 від 10.11.2009 року до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" на користь Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" 281563,11 грн.; про визнання Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року та Додаткову угоду № 1 від 10.11.2009 року до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року.

В обґрунтування зустрічного позову зазначено про суперечність зазначених вище пунктів договорів нормам діючого законодавства, оскільки платежі, визначені спірними пунктами, не передбачені частиною 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та Модельним законом про лізинг, застосування у даних правовідносинах динамічної орендної плати суперечить частині 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", умови договору про розмір процентної ставки в силу частини 2 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не можуть бути змінені та збільшені в односторонньому порядку; за частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" грошові зобов'язання учасників господарських відносин на території України повинні бути виражені у гривнях.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.08.2010 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним; замінено відповідача за первісним позовом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Сковороди на Закрите акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди".

Позивач за первісним позовом відхилив зустрічний позов, посилаючись на його безпідставність, відповідність спірних умов договору статті 198 Господарського кодексу України, статтям 524, 533 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2010 року (суддя Аюпова Р.М.) первісний позов задоволено частково; з Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" стягнуто 193155 грн. штрафу, 1957,89 грн. судових витрат; в іншій первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; визнано недійсним пункт 3.9 Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" та Закритим акціонерним товариством "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди", визнано недійсним пункт 2 Додаткової угоди № 1 від 10.11.2009 року до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" та Закритим акціонерним товариством "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" на користь Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" 281563,11 грн. зайво перерахованих коштів, 3137 грн. судових витрат; в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 року (судді: Погребняк В.Я. –головуючий, Слободін М.М., Шевель О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" 193155 грн. штрафу та судових витрат; у позові в цій частині відмовлено; в іншій частині (в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про стягнення 1380941,49грн. заборгованості, 24032,05 грн. відсотків річних, 85391,97 грн. інфляційних втрат, в частині задоволення вимог зустрічного позову про визнання недійсними пунктів договорів, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" на користь Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" зайво перерахованих 281563,11 грн. та судових витрат, відмови у задоволенні в іншій частині зустрічного позову) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" подало до Вищого господарського суду України з касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про стягнення заборгованості за лізинговими платежами (1380941,49грн. простроченої заборгованості, 24032,05 грн. відсотків річних, 85391,97 грн. інфляційних втрат) та в частині задоволення вимог зустрічного позову; прийняти нове рішення, яким вимоги первісного позову задовольнити повністю.

Касаційну скаргу вмотивовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 99, 117 Конституції України, частини 2 статті 198 Господарського кодексу України, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року "Про удосконалення порядку формування цін" (1998-98-п) , частині 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України. Скаржник зазначає, що спірні пункти договору відповідають статті 632 Цивільного кодексу України, якою сторонам надано право включати в договір умови про порядок та підстави зміни ціни під час виконання договору; стаття 16 Закону України "Про лізинг" не встановлює вичерпний перелік лізингових платежів.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" подало доповнення до касаційної скарги, в якому зазначає, що відмова апеляційного господарського суду у стягненні штрафу за неналежне виконання договору суперечить статтям 526, 549 та 629 Цивільного кодексу України; просить прийняти нове рішення, яким вимоги первісного позову задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Закрите акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" у поясненнях на касаційну скаргу заперечило її доводи повністю, зазначивши на законність та обґрунтованість судових рішень.

Також Закрите акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" подало клопотання про відкладення розгляду справи та про продовження строку її розгляду (через пошту та нарочним до канцелярії суду), з тих підстав, що про розгляд касаційної скарги їх не було повідомлено належним чином; копію касаційної скарги ними не одержано; сторона має намір прийняти участь у засіданні, однак не може забезпечити участь представника та надати пояснення по суті касаційної скарги; участь представника є необхідною для надання додаткових доказів.

Судова колегія зазначає, що статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено процесуальні права сторони, для забезпечення додержання яких суд повинен перевірити відповідність касаційної скарги положенням чинного законодавства, належно та своєчасно повідомити сторону про час та місце судового засідання.

До касаційної скарги та уточнення до неї надано належні докази направлення їх копій Закритому акціонерному товариству "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди", ухвалу від 15.12.2010 року про порушення касаційного провадження направлено сторонам 15.12.2010 року, строк розгляду касаційної скарги визначено з урахуванням строків, передбачених статтею 111-8 Господарського процесуального кодексу України, тобто, судом додержано положень законодавства для забезпечення можливості реалізації процесуальних прав сторони; при цьому позиція сторони щодо поданої касаційної скарги відображена у поясненнях на касаційну скаргу. Натомість у клопотанні не зазначено, в чому саме (з урахуванням особливостей касаційного провадження) полягає неможливість розгляду спору в даному судовому засіданні; судова колегія таких обставин, визначених статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, також не вбачає, в зв'язку з чим клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга (з урахуванням доповнення до неї) підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Господарськими судами встановлено, що 13 березня 2008 року сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 01-35/08-ОБЛ, за умовами якого Лізингодавець (Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія") на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в Специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток № 2 до договору), а Лізингоодержувач (Закрите акціонерне товариство "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди") зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Додатком № 2 до договору визначено найменування предмета лізингу, його модель, рік випуску, ціна з податком на додану вартість та без податку на додану вартість у національній валюті України –гривні; додатком № 1 до договору встановлений графік сплати лізингових платежів.

Також 10.11.2009 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою сторони погодили викласти в новій редакції додаток № 1 до договору (графік лізингових платежів), змінивши термін виконання зобов'язань по оплаті лізингових платежів до 20.11.2009 року та зменшивши суму винагороди лізингодавцю на 31345,17 грн.; пунктом 2 даної угоди викладено в новій редакції пункт договору.

За пунктом 1.2 договору строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених у графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору), починаючи з дати підписання сторонами акта приймання-передачі предмету лізингу, що в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

В разі дострокового розірвання договору або якщо договором не передбачено перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку лізингу в разі закінчення строку користування предметом лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю, а лізингодавець зобов'язаний прийняти предмет лізингу у лізингоодержувача.

За пунктом 2.2 договору договір купівлі-продажу (поставки) укладається лізингодавцем та/або набирає чинності після сплати лізингоодержувачем авансового платежу згідно Загальних умов (додаток № 4 до договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та умов статті 3 Загальних умов; лізингові платежі складаються з лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу. За пунктом 3.6 договору лізингоодержувач, не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно пункту 3.5 Загальних умов, зобов'язаний сплатити винагороду, яка визначається, виходячи з вартості предмета лізингу, кількості днів з дня підписання акта до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.

Усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до графіку Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця кожного п'ятого числа місяця (якщо передача предмета лізингу відбулася до п'ятнадцятого числа місяця) або кожного двадцятого числа місяця (якщо передача відбулася пізніше).

Після проведення фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачу загальна вартість предмета лізингу може бути змінена, якщо загальна вартість предмета лізингу визначена у Специфікації у грошовому відношенні до іноземної валюти, або у зв'язку зі збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу згідно умов договору купівлі-продажу (поставки) на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмету лізингу. В таких випадках лізингодавець збільшує авансовий лізинговий платіж на суму такого збільшення не пізніше початку місяця, що слідує за місяцем, в якому був підписаний акт, складає новий графік та направляє його лізингоодержувачу; розмір винагороди (комісії) лізиногодавця змінюється пропорційно зміні загальної вартості предмету лізингу. Якщо строк передачі предмета перевищує 45 днів з моменту підписання договору, то у випадку зростання ставки LIBOR для долара США на період 12 місяців, встановленої на дату підписання акта, в порівнянні з такою ставкою, встановленою на дату підписання договору, розмір винагороди може бути змінений пропорційно такій ставці LIBOR. В таких випадках лізингодавець не пізніше початку місяця, що слідує за місяцем, в якому був підписаний акт, складає новий графік та направляє його лізингоодержувачу.

Згідно з пунктом 3.4 договору, останній вважається зміненим у випадках, передбачених пунктами 3.2, 3.3 договору з моменту одержання лізингоодержувачем Графіку, зміненого за правилами відповідних пунктів та приймається до виконання лізингоодержувачем без заперечень.

Також судами встановлено, що відповідно до пункту 3.9 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4), викладеного в редакції додаткової угоди № 1 від 10 листопада 2009 року, на дату сплати, визначену пунктом 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = S0 * k - S0, де So –сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати; k –коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу, згідно пункту 3.5 Загальних умов, та збільшеного на 0,59%, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ "УкрСиббанк" по дорученню Лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою Банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих Лізингодавцем для придбання предмету лізингу та його подальшої передачі Лiзингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнту k менше одиниці, то сума V1 не розраховується.

Сторони також передбачили коригування лізингового платежу, якщо курс гривні до долара США, за яким банк по дорученню лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, перевищує більш, ніж на 0,6 відсотка курс гривні до долара США, встановлений НБУ, що використовується вище зазначеного коефіцієнту k, з огляду на що лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, що виникла внаслідок такого перевищення.

Відповідно до пункту 7.2 Загальних умов фінансового лізингу лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення лізингодавця звіту у формі, встановленій сторонами; за порушення умов договору, зокрема, пункту 7.2 договору, пунктом 4.2.5 договору передбачено штраф у розмірі 5 % від загальної вартості предмета лізингу, вказаної в Специфікації, за кожен випадок такого порушення.

На виконання умов договору за актом приймання-передачі від 27.05 2008 року Лізингодавець передав, а Лізингоодержувач прийняв трактор John Deere 8430, плуг Kverneland RN8 NF, дискову борону John Deere 637.

За узгодженим сторонами графіком сплати лізингових платежів (з урахуванням додаткової угоди) Лізингоодержувач повинен був сплатити лізингодавцю 2344808,66 грн., у тому числі 1931550 грн. (в тому числі ПДВ) відшкодування (компенсації) предмету лізингу, 413258,666 грн. винагороди (комісії) Лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет.

Судами на підставі платіжних доручень встановлено, що Лізингоодержувач перерахував Лізингодавцю 2626371,77 грн.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи зустрічний позов, місцевий господарський суд визначив природу спірних правовідносин, як відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, та дійшов висновку, що спірні пункти (а також пункт 3.3 договору) суперечать чинному законодавству, а саме статтям 99, 117 Конституції України, частині 2 статті 198 Господарського кодексу України, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року "Про удосконалення порядку формування цін" (1998-98-п) , частині 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"; пункти 3.2, 3.3, 3.4 договору та пункти 3.9, 3.14, 6.3 Загальних умов допускають односторонню зміну умов договору зі сторони лізингодавця та порушують права та інтереси лізингоодержувача, до чого застосовується частина 2 статті 207 Господарського кодексу України; пункт 3.9 Загальних умов регулює визначення та застосування іншого, ніж у пункті 3.6 виду платежу, що виходить за межі вичерпного переліку лізингових платежів, визначеного частиною 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", та не передбачена законодавством України ; водночас судом зазначено, що визначення такого способу захисту, як визнання особи такою, що повністю виконала договір, не відповідає способам захисту порушеного права, встановленим законом.

Розглядаючи первісний позов, місцевий господарський суд виходив з повного виконання лізиногоодержувачем своїх зобов'язань відповідно до наведеного графіку лізингових платежів, з огляду на що відсутні підстави для стягнення заборгованості з лізингоодержувача; натомість встановив, що відповідач не надав доказів виконання пункту 7.2 договору, з огляду на що стягнув штраф у розмірі, зазначеному лізингодавцем.

Переглядаючи спір в повному обсязі відповідно до положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд вказав підставою для задоволення зустрічного позову те, що умовами договору (пунктом 3.1) сторонами узгоджено лізингові платежі, передбачені частиною 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", а положення пункту 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначають інший платіж, що не передбачений даною нормою –винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Відмовляючи у стягненні штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з припинення обов'язку лізингоодержувача направляти звіти лізингодавцю станом на 1-ий та 2-ий квартал 2010 року з огляду на припинення договору шляхом його повного виконання.

Судова колегія зазначає про таке.

За статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Договір лізингу має бути укладеним у письмовій формі з зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умов, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

За статтею 16 Закону України "Про лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України позивач, звертаючись до господарського суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві як предмет позову (конкретну матеріально-правову вимогу), так і підстави позову (факти, з якими норми матеріального права пов'язують настання відповідних правових наслідків); розглядаючи спір, господарські суди не можуть вийти за межі заявлених підстав та предмету позову, крім випадків, чітко визначених процесуальним законодавством.

Таким чином, для вирішення спору про визнання недійсним спірних пунктів судам належить чітко визначити, яку саме підставу недійсності правочину (частини правочину) вказав позивач, та перевірити наявність чи відсутність саме тих обставин, з якими пов'язується застосування такої підстави відповідно до чинного законодавства.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину, так і зазначення на цих учасників правочину; за статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відповідних встановлених істотних обставин справи судові рішення не містять, ґрунтуючись лише на висновках про невідповідність, а не про суперечність спірних пунктів чинному законодавству.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни –граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін (стаття 189 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах –також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Сторонам при визначенні грошового зобов’язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити у договорі. Зазначаючи, що спірні пункти (а також пункт 3.3 договору) суперечать статтям 99, 117 Конституції України, частині 2 статті 198 Господарського кодексу України, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року "Про удосконалення порядку формування цін" (1998-98-п) , частині 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", місцевий господарський суд вказаних положень не врахував.

Частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

Суди попередніх інстанцій всупереч статтям 4-2, 4-3, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України не надали жодної правової оцінки та не спростували доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" щодо спрямованості змісту спірних пунктів правочину на встановлення порядку зміни узгоджених лізингових платежів, (т.2, а.с.12-23); при цьому аналізуючи зміст пунктів 3.1 договору, 3.6, 3.9 Загальних умов, суди залишили поза увагою, що пункт 3.1 договору знаходиться у статті 3 договору "Вартість предмету лізингу та лізингові платежі", а пункти 3.6 та 3.9 в статті 3 Загальних умов фінансового лізингу "Строки та порядок розрахунків і сплати лізингових платежів", та не з'ясували предмет регулювання відповідних статей.

Таким чином, судова колегія вважає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом, є передчасними, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, повному та всебічному досліджені обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору.

Оскільки правомірність нарахування коштів, що підлягають стягненню як за первісним, так і за зустрічним позовом прямо пов'язана з чинністю спірних пунктів, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині також є передчасним та такими, що не ґрунтуються на повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх істотних обставин справи.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами не було в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно розглянуто в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, з огляду на що неправильно застосовано норми матеріального права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з вище зазначених підстав.

Порушення норм процесуального права, яких припустилися суди попередніх інстанцій, унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас судова колегія погоджується з відмовою у задоволенні зустрічного позову в частині визнання Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року та Додаткову угоду № 1 від 10.11.2009 року до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року з огляду на неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, підстав для скасування судових рішень в цій частині не вбачається.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду в решті підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктами 1 та 3 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 року у справі № 57/128-10 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2010 року залишити без змін в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Закритого акціонерного товариства "Агрофірма ім. Г.С. Сковороди" про визнання його таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13.03.2008 року та Додаткову угоду № 1 від 10.11.2009 року

В іншій частині судові рішення скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.