Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної

за участі представників сторін ;

від прокуратури –Гаврилова Ю.Ю.;

від позивача –Софяк В.В., Прокопець Б.М.;

від третіх осіб Мацева Ю.С., Купіні В.Ю.;

від відповідача –не з'явилися.

19.11.2009р. ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод" звернулися до господарського суду Чернівецької області з позовом про визнання недійсними п.1.3 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22.06.2004р. №523/12 "Про присвоєння поштових адрес, розділ будинковолодінь, внесення змін у раніше прийняті рішення (делеговані повноваження)" та підпункту 1.1.1. п. 1.1 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 06.07.2004р. №578/13 "Про оформлення, підтвердження права власності на об'єкти нерухомого майна та внесення змін до рішення виконкому міської ради від 25.05.2004р. №427/10 із зазначеного питання (делеговані повноваження)", якими змінено поштову адресу будівлі їдальні площею 1 836,80кв.м. та оформлено право державної власності на цю будівлю. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалися на те, що зазначеними рішеннями порушено їх права та інтереси як законних власників будівлі їдальні площею 1 836,80кв.м., позбавлено можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

27.04.2010р. рішенням господарського суду Чернівецької області (суддя Дутка В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (судді: Кузь В.Л. –головуючий, Юрченко Я.О., Городечна М.І.) позов задоволено у повному обсязі, мотивуючи доведеністю позивачем своїх вимог щодо порушення оскаржуваними рішеннями його права власності на будівлю їдальні набутого відповідно до ст.24 ЗУ "Про приватизацію державного майна" та відсутністю доказів на підтвердження права державної власності на це майно.

У касаційній скарзі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області просили скасувати рішення попередніх судових інстанцій та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначав, що судами не було надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи документам якими у повному обсязі підтверджено право державної власності на спірне майно, яке не увійшло ні до статутного фонду товариства, ні до майна, що підлягало приватизації та було відчужено за договором купівлі –продажу державного майна від 03.02.1994р. №КП-296, що виключало безоплатну передачу будівлі їдальні у власність заводу без сплати її ціни, в порядку пільгової приватизації передбаченої ст.24 ЗУ "Про приватизацію державного майна". Тому, безпідставно, за відсутності будь-яких доказів дійшли висновку про наявність у позивача права власності на будівлю їдальні та скасували рішення виконкому міськради.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги та скасування рішень попередніх судових інстанцій, ухвалених при неповно установлених фактичних обставинах справи. Судами не дотримано вимог ст. 84 ГПК України, відповідно до яких рішення у справі має бути гранично повним, ясним, чітким, обов'язково мати вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Рішення має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню при вирішенні спору. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Усупереч зазначеним вимогам, посилаючись на відсутність у матеріалах справи доказів щодо приналежності спірної будівлі до державної власності, судами взагалі не було взято до уваги доводи РВ ФДМ України по Чернівецькій області та надані в їх підтвердження документи, зокрема акт оцінки вартості майна орендного підприємства "Чернівецький машинобудівний завод" від 29.11.1993р.; договір купівлі –продажу №КП-296 від 03.02.1994р., укладений між ФДМ України та організацією орендарів орендного підприємства "Чернівецький машинобудівний завод" та акт приймання –передачі від 29.07.1994р. до цього договору, за яким передано покупцеві лише частку цілісного майнового комплексу; матеріали приватизаційної справи заводу, зі змісту якої вбачалось, як стверджував заявник, під час його приватизації у 1993-1994рр. будівлю їдальні площею 1 836,8кв.м. було вилучено із статутного фонду заводу; Реєстр державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств (Чернівецька обл.) в якому обліковується нежитлова будівля їдальні на 330 місць, розташована по вул.Прутська,16-б у м.Чернівці площею 1 836,8кв.м.; накази РВ Фонду державного майна України по Чернівецькій області щодо приватизації їдальні.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання частково недійсними рішень міськради від 22.06.2004р. №523/12 та від 06.07.2004р. №578/13, суди виходили з того, що цими рішеннями порушено правомірно набуте право власності позивача на будівлю їдальні, не перевіривши при цьому та не надавши належної правової оцінки доводам РВ ФДМ України по Чернівецькій області, тому передчасно дійшли висновку щодо набуття ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод" права власності на спірне майно в порядку визначеному статтею ст.24 ЗУ "Про приватизацію державного майна".

Виходячи з того, що під час розгляду справи зазначені обставини залишено поза увагою судів обох інстанцій, колегія суддів дійшла висновку щодо незабезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності на виконання вимог ст. 43 ГПК України, тому виходячи з положень ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова господарських судів підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області задоволити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2010р. та рішення господарського суду Чернівецької області від 27.04.2010р. у справі №5/199 скасувати, а справу направити для нового розгляду.