Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

05.02.2008 року Державна податкова інспекція у Золочівському районі звернулася до господарського суду з позовом про визнання неукладеним договору № 2 між Золочівською МДПІ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золочівагробуд" на виконання підрядних робіт по будівництву 12-ти квартирного житлового будинку в м. Золочеві, посилаючись на невизначеність у договорі умов, що є істотними для договорів даного виду (предмету договору, договірної суми, строку дії договору) відповідно до приписів статей 153, 332, 334, 347, 353 Цивільного кодексу Української РСР; також позивач зазначає, що даний договір не набрав чинності, поза як його не було підписано усіма сторонами договору, про його існування не було відомо позивачу, а відповідач на вчиняв жодним чином дії на його виконання.

У судовому рішенні зазначено, що відповідач проти позову заперечив з мотивів, наведених у письмовому поясненні на позовну заяву, зокрема, з огляду на наявність судового рішення за наслідками звернення позивача до суду з таким самим позовом (письмове пояснення у матеріалах справи відсутнє).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.12.2008 року (суддя Левицька Н.Г.) позовні вимоги задоволено; договір № 2 від 04.01.2000 року між Золочівською МДПІ, м. Золочів Львівської області, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золочівагробуд", м. Золочів Львівської області, на виконання підрядних робіт по будівництву 12-ти квартирного житлового будинку в м. Золочів визнано неукладеним; з відповідача стягнуто 203 грн. судових витрат до державного бюджету. Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що в провадження судів не було та немає справ за участю тих самих сторін, про той самий предмет спору та за таких самих підстав; договір не містить усіх необхідних істотних умов, не підписаний усіма його сторонами, фактично не виконувався.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2009 року (судді: Процик Т.С., –головуючий, Городечна М.І., Кузь В.Л.) рішення місцевого господарського суду скасовано; провадження у справі припинено відповідно до пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки наявне судове рішення у справі № 3/348, яким вирішено господарський спір між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу та доповнення до неї, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: порушено процесуальні строки виготовлення в повному обсязі та надіслання судового рішення, склад колегії не відповідає визначеному в ухвалі від 05.05.2009 року; у день, яким датовано постанову, судове рішення в судовому засіданні не проголошувалось, що підтверджується записом судового засідання від 30.06.2009 року; судом невірно застосовано статті 49, 153, 332, 334, 347, 353 Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідач та третя особа письмового відзиву на касаційну скаргу не надали, не скористалися правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевим господарським судом було встановлено, що під час розгляду справи № 5/2447-13/449 за позовом ТзОВ "Золочівагробуд" до Золочівської МДПІ про стягнення 3454999 грн. ДПІ у Золочівському районі стало відомо про існування договору № 2 від 04.01.2000 року між ТзОВ "Золочівагробуд" та Золочівською МДПІ.

Дослідивши умови вказаного договору, місцевий господарський суд зазначив, що у ньому відсутні такі істотні умови, як предмет договору (суть та види будівельно-монтажних робіт, їх обсяг, якість та вартість робіт), сума договору; не зазначено всіх осіб, що його укладають, договір не підписано третьою стороною, а відтак даний договір можна класифікувати як протокол намірів на виконання підрядних робіт подальшому, а не як самостійну угоду.

Також місцевим господарським судом встановлено, що ДП "Управління по експлуатації адмінбудинків ДПА у Львівській області" укладено з громадянами договори, за якими громадяни виступили пайовиками-замовниками у будівництві житлового будинку, а відтак ДП "Управління по експлуатації адмінбудинків ДПА у Львівській області" є фактичним виконавцем будівництва; за поясненнями головного бухгалтера ДПІ у Золочівському районі кошти на утримання інспекції по коду економічної класифікації видатків 2121 "Будівництво житла" не виділялись, будівництво житла не проводилось. Проект відведення у постійне користування ДП "Управління по експлуатації адмінбудинків ДПА у Львівській області" земельної ділянки по вул. Шашкевича для будівництва 15-ти квартирного будинку погоджено рішенням Золочівської міської ради № 573 від 05.10.2004 року, з чого місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на момент прийняття згаданого рішення будівництво ще не розпочиналося; водночас судом встановлено, що розпорядженням Золочівської райдержадміністрації від 28.10.2004 року № 443 затверджено акт державної технічної комісії від 22.10.2004 року про готовність закінченого будівництвом 15-квартирного житлового будинку Державного підприємства "Управління по експлуатації адмінбудинків ДПА у Львівській області".

Розглянувши доводи відповідача, місцевий господарський суд встановив, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.11.2007 року було порушено провадження по справі № 3/348 про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, за приписами частини 1 статті 202, частини 1 статті 203, частини1 статті 215 Цивільного кодексу України, статті 49, 58 Цивільного кодексу Української РСР, частину 1 статті 207 Господарського кодексу України, частину 1 статті 208 Господарського кодексу України; в якості підстав позову наведено невигідність його умов для сторін, відсутністю погодження будівництва та затвердженого фінансування будівництва, відсутність істотних умов у договорі; натомість у справі № 19/13 позовні вимоги про визнання договору неукладеним ґрунтуються на доводах про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, а також, що даний договір є тристороннім, а відтак не набрав чинності, оскільки не підписаний усіма сторонами.

Також ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.01.2008 року № 18/17А було відкрито провадження у справі за позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Відтак місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною 2 пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, для припинення провадження у справі № 19/13.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції натомість зазначив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 23.01.2008 року у справі № 3/348 (яке набрало законної сили) було розглянуто вимоги (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання неукладеним договору від 04.01.2000 року № 2 на виконання підрядних робіт по будівництву 12-ти квартирного будинку в м. Золочів з підстав недосягнення сторонами домовленості за договором відповідно до положень статей 153, 332, 353 Цивільного кодексу Української РСР, та відмовлено у позові з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договору неукладеним, що не передбачено чинним законодавством; рішенням у справі № 3/348 було вирішено господарський спір між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Водночас апеляційним господарським судом було повторно наголошено, що вирішення спору в господарському судочинстві не передбачає розгляд такого способу захисту порушеного права, як визнання договору неукладеним.

Судова колегія зазначає, що звертаючись до господарського суду, особа викладає у позовній заяві власне суб'єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту; натомість, розглядаючи спір, суди повинні з'ясувати об'єктивну наявність порушеного права та адекватність обраного позивачем способу захисту порушеного права передбаченим законодавством та природі спірних правовідносин.

Способи захисту порушеного права визначено статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України; зазначаючи про те, що вказаний у цих статтях перелік не є вичерпним, законодавчі акти пов'язують можливість захисту порушеного права позивача іншим способом, якщо такий інший спосіб передбачено законом або договором.

Вимога про визнання договору укладеним по своїй суті є вимогою про визнання факту, який має юридичне значення, що не віднесено до компетенції господарських судів; також слід зазначити, що визнання фактів, які мають юридичне значення, здійснюється для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею цивільних прав, а не з метою захисту порушеного права.

Обрання позивачем способу захисту порушеного права, не передбаченого законом або договором, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Апеляційним господарським судом надано належну правову оцінку рішенню Господарського суду Львівської області від 23.01.2008 року, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Золочівському районі до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівагробуд" про визнання неукладеним договору підряду № 2 від 04.01.2000 року (з урахуванням заяви позивача про зміну предмету позову) саме з тих підстав, що такий спосіб захисту, як визнання договору неукладеним, чинним законодавством не передбачено (а.с.130, четвертий знизу абзац).

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет, та з тих самих підстав.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права є безпідставними та взагалі не відповідають змісту оскарженої постанови, якою провадження по справі було припинено з процесуальних мотивів; натомість касаційна скарга не містить жодних доводів у спростування висновків суду апеляційної інстанції про звернення позивача за захистом порушеного права у спосіб, що не передбачено законодавством, та про наявність судового рішення, яким вирішено господарський спір між тими ж сторонами про той самий предмет та відмовлено з огляду на ті самі підстави.

Доводи скаржника про процесуальні порушення, допущені при вирішенні спору № 3/348 не стосуються предмету даного касаційного перегляду; також слід зауважити, що скаржник жодним чином не підтвердив доводи касаційної скарги про невідповідність фактичних результатів судового засідання від 30.06.2009 року наявним у матеріалах справи (технічна фіксація судового процесу не проводилася всупереч твердженням скаржника, зауваження на протокол засідання від 30.06.2009 року відсутні, а судова колегія, що розглядала апеляційну скаргу, визначена за розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2009 року (а.с.125)).

Порушення строків виготовлення повного тексту постанови та направлення постанови сторонам було враховано судом касаційної інстанції при відновленні строку на касаційне оскарження та не є підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного господарського суду.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всебічно, повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позовної заяви та апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Золочівському районі залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2009 року у справі № 19/13 Господарського суду Львівської області залишити без змін.