Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача: Якубова З.А. дов. від 01.01.2010р.

- відповідача: не з'явились

У лютому 2010 року Сімферопольське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланда" про спонукання до виконання мирової угоди від 16.06.2009р. шляхом стягнення на його користь 43551,80грн. (з урахуванням уточнень позовних вимог).

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.07.2010р. (суддя М. Желік), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2010р. (у складі головуючого Галушко Н.А., суддів Краєвської М.В., Орищин Г.В.) у справі №22/48 позов задоволено повністю, зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Баланда" виконати умови мирової угоди від 16.06.2009р., затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області по справі №22/146, шляхом стягнення на користь Сімферопольського казенного експериментально протезно-ортопедичного підприємства 43551,80 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланда" на користь Сімферопольського казенного експериментально протезно-ортопедичного підприємства 85,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видано відповідний наказ.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить їх скасувати та припинити провадження у справі.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 26.11.2010р. змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Шевчук С.Р., суддів Демидової А.М., Кролевець О.А. для розгляду касаційної скарги у справі № 22/48 господарського суду Львівської області.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Відповідач не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно ч.ч. 3, 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Ухвала господарського суду є виконавчим документом згідно з п.2 ч.2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК України та статтею 19 названого Закону) ознаки і відомості, зокрема, щодо умов розміру і строків виконання зобов’язань сторін мирової угоди, яка затверджена господарським судом.

За умов недодержання відповідних вимог ухвала суду про затвердження мирової угоди не може вважатись виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України (435-15) є правочином, що згідно ст.629 цього Кодексу підлягає обов’язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлена права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки згідно з вимогами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторони є примусове виконання обов’язку в натурі.

У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди" (п.1.1 Рекомендацій Вищого господарського суду України "Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України" №04-5/141 від 25.04.2008р. (v_141600-08) )

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.06.2009р. було затверджено мирову угоду у справі №22/146 за позовом Сімферопольського казенного експериментально протезно-ортопедичного підприємства, м.Сімферополь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланда", м.Львів про стягнення 43551,80 грн. Згідно умов даної мирової угоди, відповідач зобов’язувався погасити заборгованість перед відповідачем до 20.07.2009р. –7258,63 грн.; до 20.08.2009р. - 7258,63 грн.; до 20.09.2009р. - 7258,63 грн.; до 20.10.2009р. - 7258,63 грн.; до 20.11.2009р. - 7258,63 грн.; 15.12.2009р. -7258,65 грн. При цьому, дана ухвала суду набрала законної сили.

Як встановив місцевий господарський суд при розгляді даної справи, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати згідно умов вищезазначеної мирової угоди не виконав і станом на момент розгляду справи місцевим господарським судом, заборгованість відповідача становила 43551,80 грн.

За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту порушення його прав та наявності підстав для задоволення позову.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки ухвала господарського суду від 16.10.2006 у справі №22/146, якою затверджена мирова угода сторін, не передбачає заходів примусового виконання, що не відповідає вимогам ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" (постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 19.07.2010р.), то така ухвала не є виконавчим документом для її виконання державною виконавчою службою, а тому правомірним є позов про спонукання до виконання зазначеної мирової угоди відповідачем (боржником) по сплаті суми заборгованості.

Отже, попередні судові інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем умов затвердженої судом мирової угоди в частині сплати заборгованості (43551,80грн.) у встановлений мировою угодою строк, правильно задовольнили позов з посиланням на те, що з врахуванням положень ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України укладена між сторонами мирова угода від 16.06.2009р. за своєю правовою природою є правочином та підлягає обов'язковому виконанню його сторонами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи. При цьому, відповідач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Баланда" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2010 р. у справі № 22/48 залишити без змін.