Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У квітні 2010 р. прокурор Галицького району м. Львова звернувся інтересах держави в особі Львівської міської ради в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі –Управління) до господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просив розірвати договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № С-6643-8 від 30.09.2008 р. (далі –Договір від 30.09.2008 р.), укладений між Управлінням та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_4 (далі –Підприємець), та виселити Підприємця із нежитлових приміщень загальною площею 11,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, які є об'єктом оренди за вказаним договором.

Позовні вимоги прокурор Галицького району м. Львова, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , обґрунтовував тим, що Підприємець не використовує за призначенням приміщення, яке є об'єктом Договору від 30.09.2008 р., та в порушення умов вказаного договору, не уклав договорів на відшкодування експлуатаційних витрат та на надання послуг з електропостачання, що є підставою для розірвання цього договору.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.05.2010 р. (суддя Сало І.А.) позовні вимоги прокурора Галицького району м. Львова задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 р. (колегія суддів: Юрченко Я.О., Орищин Г.В., Якімець Г.Г.) рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2010 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених прокурором Галицького району м. Львова у позовній заяві.

Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 р. і рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2010 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора Галицького району м. Львова. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує посиланням на ст. ст. 651, 783 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України, ст. ст. 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу Підприємця до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора Галицького району м. Львова, місцевий та апеляційний господарські суди посилались, зокрема, на ст. 783 Цивільного кодексу України та виходили з того, що Підприємець використовує приміщення, яке є об'єктом оренди за Договором від 30.09.2008 р., не за призначенням, що є підставою для розірвання цього договору.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

Аналогічна за змістом норма міститься у частині другій ст. 773 Цивільного кодексу України: якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Підставою для застосуванні вказаних норм Цивільного кодексу України (435-15) є, зокрема, користування наймачем річчю, переданою у найм, не за призначенням, а відтак передбачені цією нормою наслідки не можуть застосовуватись, якщо наймач взагалі не використовує річ, за умови, що відсутність користування не погіршує стан речі.

Між тим, як встановлено господарським судом Львівської області та Львівським апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на момент проведення обстежень приміщення, орендованого Підприємцем за Договором від 30.09.2008 р., останнє було зачинено та згідно зовнішніх ознак, не використовувалось.

При цьому будь-яких доказів, які б свідчили, що орендоване за Договором від 30.09.2008 р. приміщення використовувалось Підприємцем не за призначенням, матеріали справи не містять.

Більше того, в акті обстеження нежитлового приміщення № 808 від 17.12.2009 р. зазначено, що на момент обстеження приміщення використовується Підприємцем для годинникової майстерні, тобто, у відповідності до умов Договору від 30.09.2008 р.

Таким чином, висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що Підприємець не використовує за призначенням приміщення, передане в оренду згідно Договору від 30.09.2008 р., є помилковими, у зв'язку з чим їх посилання на ст. 783 Цивільного кодексу України як на підставу розірвання вказаного договору є безпідставними.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора Галицького району м. Львова, господарські суди першої та другої інстанції також виходили з того, що Підприємець, в порушення умов Договору від 30.09.2008 р., не уклав угоди з балансоутримувачем майна, яке є об'єктом оренди за вказаним договором, на відшкодування експлуатаційних витрат, що у відповідності до частини другої ст. 651 Цивільного кодексу України, є підставою для розірвання цього договору.

Частиною другої ст. 651 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Дійсно, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, п. 7.11 Договору від 30.09.2008 р. передбачено, що Підприємець зобов'язаний укласти угоду з балансоутримувачем на відшкодування експлуатаційних витрат, проте такої угоди укладено не було.

Однак, у Договорі від 30.09.2008 р. не визначено строку, протягом якого така угода має бути укладена.

Частиною другою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що Управління у відповідності до частини другої ст. 530 Цивільного кодексу України зверталось до Підприємця з вимогою укласти на виконання п. 7.11 Договору від 30.09.2008 р. угоду з балансоутримувачем на відшкодування експлуатаційних витрат, а відтак висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що Підприємцем було порушено п. 7.11 Договору від 30.089.2008 р., є безпідставними.

За таких обставин відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої ст. 651 Цивільного кодексу України, оскільки, як зазначалось вище, матеріали справи не містять доказів порушення Підприємцем п. 7.11 Договору від 30.09.2008 р.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути уваги на те, що матеріали справи, зокрема, акт обстеження нежитлового приміщення № 808 від 17.12.2009 р., свідчать про те, що Підприємець сплачував орендну плату за вказаним договором своєчасно.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та другої інстанцій при вирішенні спору надали неправильну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, внаслідок чого неправильно застосували вищевказані норми матеріального права.

Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 р. та рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2010 р. підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення –про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора Галицького району м. Львова.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 р. та рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2010 р. у справі № 11/76 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог прокурора Галицького району м. Львова відмовити.