ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2010 р.
|
№ 4/46-40/32
|
Вищий господарський суд України в складі колегії
Суддів:
|
Овечкін В.Е.
Чернов Є.В.
Цвігун В.Л.
|
за участю представників:
Генпрокуратури України
Фонду державного майна України ВАТ "Мусон"
розглянув касаційну скаргу
|
Попенко О.С.
Мосюра А.Ю. за дов. від 12.07.2010 р. № 304
Єфремова Л.О. за дов. від 28.08.2010 р. № 11074/220
ВАТ "Мусон"
|
на постанову
|
Київського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2010 року
|
у справі
|
№ 4/46-40/32 господарського суду м. Києва
|
за позовом
|
Прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради
|
до
третя особа
|
Фонду державного майна України ВАТ "Мусон"
|
про
|
визнання наказу недійсним
|
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.04.2010 р. (суддя Л.Пукшин) позов про визнання наказу Фонду державного майна України від 01.04.1996 № 38-АТ зі змінами згідно наказу Фонду державного майна України від 11.09.1998 № 1749, задоволено.
Суд дійшов висновку, що при виданні спірного наказу у частині включення до складу майна, що приватизується, гуртожитку та подальшій передачі його у власність ВАТ "Мусон" відповідачем порушено Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств " (2163-12)
, Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12)
, Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12)
, тому спірні накази підлягають визнанню недійсними.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 р. (судді О.Баранець, Л.Рєпіна, Л.Чорна) рішення господарського суду м. Києва від 22.04.2010 р. залишено без зміни.
ВАТ "Мусон" в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права, в позові відмовити.
Скаржник вважає, що права позивача не порушено, оскільки спірне майно не є комунальною власністю, тоді як за нормами ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" позивач уповноважений лише щодо комунального майна; спірні накази не передавали майно у власність ВАТ "Мусон", оскільки таке було його власністю станом на 29.04.1996 р., тому відсутній предмет спору; у власності ВАТ "Мусон" знаходиться також інший аналогічний гуртожиток, обставин щодо передання у власність якого судом не перевірялося як і обставин, чи відносяться спірні гуртожитки до державної власності; судом порушено ст.ст. 71, 83 ЦК УРСР, оскільки позовна давність щодо визнання недійсними спірних наказів закінчилася;судами порушено ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", в редакції, що діяла на час приватизації заводу ім. В.Д.Калмикова; норми Житлового кодексу УРСР (5464-10)
до спірних правовідносин не застосовуються; судом порушено ст.ст. 2, 8 Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду"; судом не вірно застосовано Методику оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 року № 717 (717-93-п)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора та представника скаржника, вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Предметом спору є визнання недійсними наказу Фонду державного майна України № 38-АТ від 01.04.1996 із змінами внесеними Наказом Фонду державного майна України № 1749 від 11.09.1998 в частині передачі у власність ВАТ "Мусон" гуртожитку.
Господарськими судами встановлено, що згідно з наказом Фонду державного майна України № 38-АТ від 01.04.1996 державне підприємство завод ім. В.Д. Калмикова перетворено у ВАТ "Мусон".
Відповідно до частини першої ст. 4 Закону України "Про оренду державного майна" (у редакції, чинній на момент передання майна) цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданим йому державою державною земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.
Згідно з частиною першою ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
З наведених норм законодавства України випливає, що гуртожитки не входять до складу цілісних майнових комплексів, а входять до складу житлового фонду, у зв'язку з чим відносини щодо їх використання регулюються нормами Житлового кодексу Української РСР (5464-10)
та інших актів житлового законодавства.
Пунктом 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонено приватизацію об'єктів державного житлового фонду, а в разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад. Наведене також закріплено у правових позиціях, висловлених судовою колегією у цивільних справах Верховного Суду України від 01.12.97. Згідно пунктів 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93 р. N 717 (717-93-п)
, вартість майна цілісного майнового комплексу, зокрема, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, що приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12)
, а також вартість об'єктів що не підлягають приватизації.
Згідно зі ст. 127 Житлового кодексу України під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки.
Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УРСР, утворюють житловий фонд (ст. 4 Житлового кодексу України).
За змістом ст. ст. 4 - 6 Житлового кодексу України гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду і відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизації не підлягають.
Також слід зазначити, що п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, чинній на момент створення ВАТ "Мусон") в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передасться у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Таким чином, не встановлювався порядок приватизації об'єктів державного житлового фонду, що знаходяться у повному господарському віданні підприємств, як і не передбачалося набуття права власності на гуртожитки разом з іншим майном у процесі його приватизації.
Відповідно до статей 127 - 131 ЖК України та п. З Примірного положення про гуртожитки (208-86-п)
(затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208) гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Враховуючи, що такі жилі будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то вони відносяться до об'єктів державного житлового фонду.
Відповідно до встановлених нормами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України порядку перегляду справи касаційною інстанцією та його меж касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника про порушення судом норм матеріального та процесуального права відхиляються, оскільки ґрунтуються на не вірному розумінні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини щодо приватизації, правильності правових висновків суду не спростовують, зводяться до вимог встановити обставини та надати оцінку доказам, що виходить за межі касаційного перегляду судового рішення, тому підставами для скасування оскаржуваних судових рішень бути не можуть.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2010 р. та рішення господарського суду м. Києва від 22.04.2010 р. у справі № 4/46-40/32 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий
судді
|
В. Овечкін
Є. Чернов
В. Цвігун
|