Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Ухвалою господарського суду АР Крим від 12.09.2008 року за заявою Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Сімферополя порушено провадження у справі про банкрутство Кримської республіканської рятувально-водолазної служби за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі –Закону).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 07.10.2008 року у підготовчому засіданні введено процедуру розпорядження майном строком на шість місяців, розпорядником призначено арбітражного керуючого Єрьоменко Г.В., визначено розмір вимог Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Сімферополя.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 19.12.2008 року у попередньому засіданні затверджено реєстр вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 15.02.2010 року судом відмовлено у задоволені клопотання комітету кредиторів про визнання Кримської республіканської рятувально-водолазної служби банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 29.04.2010 року у справі № 2-19/9257-2009 відкрито процедуру санації боржника строком на шість місяців. Керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Єрьоменко Г.В., яку зобов'язано провести інвентаризацію майна боржника та подати до суду план санації боржника узгоджений з комітетом кредиторів.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою господарського суду АР Крим від 29.04.2010 року, заступник прокурора АР Крим в інтересах держави в особі Кримської республіканської рятувально-водолазної служби звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просив скасувати вищезазначену ухвалу суду, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 2, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

За приписами частини 2 статті 2 Закону державний орган з питань банкрутства пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим законом.

Відповідно до статті 17 Закону господарський суд у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до Закону (2343-12) , має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії, крім випадків, передбачених цим законом.

Статтею 53 Господарського кодексу України передбачено можливість некомерційної господарської діяльності суб'єктів права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим кодексом та іншими законами. У разі, якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.

Відповідно до статті 135 Господарського кодексу України власник майна має право засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначати мету і предмет господарської діяльності, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи засновувати господарські організації, закріплюючи за ними майно на праві оперативного управління (для здійснення некомерційної господарської діяльності), визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ними органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 5 Постанови Ради Міністрів Української РСР №199 від 25.07.1988 року організації рятувальної служби на воді було передано від Міністерства житлово-комунального господарства УРСР Республіканському товариству рятування на воді, яке відповідно до Статуту "Товариства рятування на водах України", затвердженого ІІІ з'їздом Товариства 6.05.1980 року, з послідуючими змінами та пере реєстраціями, зокрема змінами, затвердженими конференцією Товариства від 24.11.2008 року та зареєстрованими Міністерством юстиції України 24.12.2009 року №2559/5 (v2559323-10) є всеукраїнською громадською організацією, яка набуває право власності на кошти та інше майно, передане його засновниками, членами або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів (пункт 8.2), а відповідно до статті 23 Закону України "Про об'єднання громадян" право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з"їзди). (том 4, а.с. 73).

Також судом встановлено, що відповідно до Акту приймання-передачі від 18.02.1998 року, Постанови Кабінету Міністрів України №3 від 05.01.1996 року та затвердженого Положення про рятувально-водолазну службу України, комісія Центральної Ради Товариства рятування на водах України передала у "безоплатне користування строком на десять років організацію рятувально-водолазної служби, а Кримська Республіканська рятувально-водолазна служба прийняла її з штатною чисельністю, фондами заробітної плати (том 4, а.с. 77-78) .

Отже, правовий статус переданого майна не змінився, майно залишилось власністю громадської організації "Товариства рятування на водах України".

Матеріалами справи підтверджується, що рятувально-водолазні служби відповідно до Положення про рятувальну службу на воді, прийнятого УШ Пленумом Центральної ради Товариства рятування на водах України, погодженим Мінінстерствами фінансів, внутрішніх справ, юстиції, охорони здоров"я, праці, діють як підрозділи (установи) Товариства рятування на водах України (пункт 3 Положення ), що не суперечить статті 20 Закону України "Про об'єднання громадян", яка надає громадським організаціям право створювати установи та організації для виконання статутних завдань (том 4, а.с. 61-65).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про можливість призначення керуючого санацією без попереднього погодження кандидатури керуючого санацією з державним органом з питань банкрутства відповідно до частини 2 статті 2 Закону.

Колегія суддів касаційного суду зазначає про правильність застосування положень частини 2 статті 2 Закону з урахуванням встановлення обставин підпорядкування юридичної особи боржника громадській організації "Товариство рятування на водах України" відповідно до Постанови Ради Міністрів Української РСР №199 від 25.07.1988року, заснування її на власності, переданій в оперативне управління Товариством рятування на водах України та про необхідність внесення відповідних змін до Статуту Кримської республіканської рятувально-водолазної служби, зокрема, щодо заснування, організаційної підпорядкованості та правового статусу майна згідно Постанови КМУ №3 від 05.01.1996 року.

Так, відповідно до Статуту (нова редакція боржника, затвердженого Головою Центральної Ради Товариства рятування на водах України - начальником відділу рятувально-водолазної служби України 16.09.1998 року і зареєстрованого розпорядженням Сімферопольського міського голови від 28.09.1998 року № 755-р, зазначено, що Кримська республіканська рятувально-водолазна служба є бюджетною організацією, яка заснована на державній власності, що не узгоджується з фактичним заснуванням та підпорядкуванням боржника Товариству рятування на водах України відповідно до Статуту Товариства рятування на водах України, наданим для огляду в засідання касаційного суду . Майно Кримської республіканської рятувально-водолазної служби належить їй на основі права повного господарського відання. Отже, положення статуту боржника про те, що він є "бюджетною організацією" та володіє майном "на праві господарського відання" не узгоджуються з фактичним існуванням боржника, як організації, утвореної та підпорядкованої громадській організації Товариству рятування на водах України, не узгоджуються з фактичною передачею боржнику майна в оперативне управління, а не в господарське відання, суперечать статті 20 Закону України "Про громадські об'єднання", статті 2 Бюджетного кодексу України, статті 135 Господарського кодексу України.

Доводи касаційного подання є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про призначення керуючого санацією без попереднього погодження його кандидатури з державним органом з питань банкрутства.

Також колегія суддів касаційного суду зазначає, що введення процедури санації відповідно до статті 17 Закону не означає початку задоволення вимог кредиторів та автоматичного скасування всіх заходів на забезпечення вимог кредиторів. Задоволення вимог кредиторів відбувається на підставі плану санації боржника, затвердженого судом у процедурі банкрутства відповідно до статті 18 Закону.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування ухвали господарського суду АР Крим від 29.04.2010 року у зазначеній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України,

1. Касаційне подання заступника прокурора АР Крим в інтересах держави в особі Кримської республіканської рятувально-водолазної служби залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду АР Крим від 29.04.2010 року у справі № 2-19/9257-2009 залишити без змін.