Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Полюс" звернулося у суд з даною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сингента" та Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур A.A., про скасування простого векселя серії АА № 0768141 номіналом 535 588, 57 грн. від 07.04.2008р. та векселя серії АА № 0768142 номіналом 307 802,33 грн. від 07.07.2008р., також просило визнати виконавчі написи приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур A.A. № 2275 та № 2276 від 05.08.2009р. такими, що не підлягають виконанню, судові витрати по сплаті покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що при складанні оспорюваних векселів відповідачем не дотримано вимог статті 75 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, до якої Україна приєдналася згідно Закону України від 06.07.99 № 826-XIV (826-14) , та вимог статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні", зокрема векселі не засвідчено підписом від імені юридичної особи відповідача головним бухгалтером, а тому вважає, що ці документи не мають сили простого векселя.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.05.2010р. (суддя Скапровська І.М.) позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2010р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Кордюк Г.Т., суддів Давид Л.Л., Мурська Х.В.), це рішення суду скасовано і прийнято нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що 05.02.2008р. року між відповідачем-1 (продавець) і позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу засобів захисту рослин за №202008054.

Відповідно до умов даного договору, видано два прості векселі – простий вексель серії АА №0768141 номіналом 535 588, 57 гривень від 70.04.2008р., та простий вексель серії АА №0768142 номіналом 307 802, 33 гривень від 07.07.2008р., векселедавцем за якими виступає позивач.

Продавець за договором –відповідач-1 отримав зазначені вище векселі в якості оплати за поставлений товар на загальну суму 843 390, 90 грн. безпосередньо від векселедавця.

Здійснюючи протест про неоплату векселя, нотаріусом встановлено, що векселедержатель отримав платіж в сумі 7 802 грн., по простому векселю №АА 0768142, та в сумі 215 588 грн. по простому веселю №АА 0768141, що свідчить про схвалення позивачем простих векселів.

Повністю задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив з того, що прості векселі підлягають скасуванню, а виконавчі написи нотаріуса підлягають визнанню такими, що не підлягають виконанню у зв’язку з тим, що прості векселі емітовані з порушенням вимог чинного законодавства, так як не містять підпису головного бухгалтера емітента. Також, рішення суду мотивовано тим, що нотаріусом при вчиненні виконавчих написів не дотримано вимог щодо строків їх вчинення.

Скасовуючи це рішення суду та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що Уніфікованим Законом "Про переказні векселі та прості векселі" (995_009) не передбачено наявність підпису головного бухгалтера емітента на векселі, а тому цей реквізит не є обов’язковим, а виконавчі написи нотаріуса вчинено у межах строків, визначених чинним законодавством.

Приймаючи рішення суди обох інстанцій також виходили з того, що приватний нотаріус може бути відповідачем у даній справі.

Між тим, з цим погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом (3425-12) , з метою надання їм юридичної вірогідності.

Статтею 3 цього Закону визначено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час.

Згідно статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу (ч.1). Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч.2). Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу (ч.3).

Відтак, з урахуванням наведених норм права, приватний нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а тому судові рішення у цій частині є незаконними, і провадження у справі у цій частині підлягає припиненню у зв’язку із тим, що спір із приватним нотаріусом не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Також, суд касаційної інстанції не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки Уніфікованим Законом "Про переказні векселі та прості векселі" (995_009) не передбачено наявність підпису головного бухгалтера емітента на векселі, а тому цей реквізит не є обов’язковим.

Так, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією ж мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів (ст.77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі), зокрема, щодо наслідків підпису, відповідно до умов зазначених у статті 7.

Зі змісту статті 7 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі вбачається, що зобов’язання за векселем виникають лише у разі підписання його особою, підпис якої є юридично дійсним.

Правилами виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 року, № 528 (528-92-п) передбачено, що вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та затверджується печаткою.

Така ж вимога щодо підпису від імені юридичної особи міститься і у статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні", що встановлює імперативну норму: вексель підписується від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами.

Відтак, вексель має підписуватись керівником і головним бухгалтером юридичної особи та затверджується печаткою.

Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Верховного Суду України від 20.05.2003р., прийнятої на спільному засіданні колегій суддів зі справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Ліга" до ТОВ "Хортиця" про визнання недійсним простого векселя, та у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2010р. зі справи №6/543 Господарського суду міста Києва.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду у цій частині, а відтак, постанова суду апеляційної інстанції у цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції налужить у цій частині залишити у силі.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що із встановлених судом першої інстанції обставин справи вбачається, що прості векселі не були підписані головним бухгалтером, посада якого була передбачена штатним розписом.

Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що виконавчі написи нотаріуса вчинено у межах строків, визначених чинним законодавством.

Так, цим судом встановлено, що оспорювані векселі емітовані 07.07.2008р. та 07.04.2008р. Векселі було видано за пред'явленням, але не раніше 15 грудня 2008р., а тому строк пред'явлення векселів визначався 15.12.2008р. по 15.12.2009р.

05.08.2009р. відповідачем-2 опротестовано вищевказані векселі в неакцепті.

Відповідно до приписів статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (ч.1). Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ч.2).

Виконавчі написи нотаріусом було вчинено 05.08.2009р., тобто в межах строків, визначених наведеною нормою права.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що виконавчі написи нотаріуса вчинено у межах строків, визначених чинним законодавством.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України (436-15) ), якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, які здійснюються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, судами не досліджено чи передбачено такий спосіб захисту права як скасування простих векселів, умовами договорів, на які посилались суди.

У зв'язку з наведеним усі ухвалені судові рішення у цій частині вирішення позову, пред’явленого до відповідача-1, згідно приписів статей 1115, 1117 ГПК України підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.п. 3, 4, 6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Полюс" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2010р. скасувати повністю, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.05.2010р. у справі №21/34 - у частині вирішення позову, пред’явленого до Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., та у частині вирішення позову про скасування простих векселів, пред’явленого до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сингента".

В частині вирішення позову, пред’явленого до Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., провадження у справі припинити.

В частині вирішення позову про скасування простих векселів, пред’явленого до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сингента", справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині визнання виконавчих написів приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур A.A. № 2275 та № 2276 від 05.08.2009р. такими, що не підлягають виконанню, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.05.2010р. залишити в силі.