41/846 Про стягнення заборгованості по оплаті поставленого дизельного палива - 19.10.2010 Прийняття

Закрите акціонерне товариство "Калина - ЛТД" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ОКТАН" про стягнення 244 795,10 грн. – основного боргу, 6 854,26 грн. –інфляційних втрат та 2 112,62 грн. –3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19 березня 2010 року (суддя Спичак О.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2010 року (судді Новіков М.М., Мартюк А.І., Зубець Л.П.) у справі № 41/846 позовні вимоги задоволено частково стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ОКТАН" 244 793,45 грн. –основного боргу, 6 854,22 грн. –інфляційних втрат та 2 112,62 грн. –3% річних.

Не погодившись з рішенням господарського суду міста Києва від 19 березня 2010 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма ОКТАН" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить в зазначені рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма ОКТАН" обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням вимог матеріального та процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 березня 2009 року між Дочірньою компанією "Укргазвидобування"Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", іменоване надалі "Постачальник" та Закритим акціонерним товариством "Калина - ЛТД", іменоване надалі "Покупець" (відповідач) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 041/ДП –09 (далі –Договір), відповідно до пункту 1.1 якого предметом цього Договору є поставка дизельного палива (далі - нафтопродукти).

Пунктом 1.2 Договору постачальник зобов’язався поставити покупцю у 2009 році, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити на умовах даного Договору нафтопродукти.

Згідно з пунктом 1.3 Договору кількість, ціна та вартість нафтопродуктів на кожний конкретний місяць поставки визначається у Доповненнях, підписаних сторонами, які є невід’ємною частиною даного Договору.

Пунктом 3.1 Договору сторони передбачили, що приймання –передача нафтопродуктів здійснюється на умовах франко –завод Шебелинського відділення з переробки газового конденсату та нафти філії "Управління з переробки газу та газового конденсату"ДК "Укргазвидобування" після проведення попередньої оплати покупцем за обсяг нафтопродуктів, вказаний у Доповненні.

Відповідно до пунктів 4.1 Договору ціна за одну тонну нафтопродуктів, що постачається в кожному конкретному місяці поставки визначається в Доповненні до даного Договору, що підписане повноважними представниками сторін та є невід’ємною частиною даного Договору. На момент відвантаження нафтопродуктів ціна може змінюватися згідно з п. 4.4 даного Договору.

Згідно з пунктом 3.3 Договору покупець зобов’язаний надавати відвантажувальні реквізити згідно укладених договорів на транспортування нафтопродуктів до 14:00 години на передодні дня відвантаження.

На підставі замовлення наданого відповідачем позивач надав ДК "Укргазвидобування" рознарядку № КА –3391 від 09.06.2009 року, відповідно до якої просив останнього здійснити поставку нафтопродуктів за Договором поставки № 041/ДП –09 від 17 березня 2009 року на зазначену в ній адресу відповідача.

ДК "Укргазвидобування" на виконання умов Договору здійснив поставку дизельного палива Л –0, 20 –40 на адресу відповідача, власником якого є позивач, в загальній кількості 416,411 тонн на суму 2 129 107,79 грн., де

- 4 260,83 грн. –ціна за одиницю товару без ПДВ, відповідно до рахунку –фактури № 132 від 09 червня 2009 року наданого позивачем;

- 416,411 тонн –загальна кількість поставленого відповідачу дизельного палива, що засвідчується квитанціями про приймання вантажу

№ 44808401 (№ вагоно-цистерни 74736281 у кількості 58.816 тонн),

№ 44808402 (№ вагоно-цистерни 74250846 у кількості 58.378 тонн),

№ 44808403 (№ вагоно-цистерни 74729351 у кількості 58.261 тонн),

№ 44808404 (№ вагоно-цистерни 74938077 у кількості 64.987 тонн),

№ 44808405 (№ вагоно-цистерни 73740789 у кількості 58.696 тонн),

№ 44808406 (№ вагоно-цистерни 74239732 у кількості 58.648 тонн),

№ 44808407 (№ вагоно-цистерни у кількості 58.625 тонн)

та листами № 10/300 від 12.02.2010 року, № 06-01-770 від 26.02.2010 року (копії в матеріалах справи).

- ПДВ –20 % сукупної вартості поставленого товару.

Позивач для оплати товару виставив рахунок –фактуру № 132 від 09 червня 2009 року. Факт отримання рахунку –фактури встановлено судом першої інстанції та підтверджено банківськими виписками, в яких містяться посилання на нього.

Відповідач зобов’язання щодо повної оплати поставленого товару не виконав, погасив заборгованість перед позивачем лише в сумі 1 884 314,34 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками.

03 серпня 2009 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 926 з вимогою погасити існуючу заборгованість за поставлений товар, що засвідчується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком № 9531 від 03.08.2009 року та повідомленням про вручення поштового відправлення (копії яких містяться в матеріалах справи), однак вищезазначена вимога залишена відповідачем без задоволення та належного реагування.

Станом на день розгляду справи в суді першої інстанції суму боргу відповідач не сплатив, належних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем відповідач не надав, а тому загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 244 793,45 грн. (2 129 107,79 грн. –1 884 314,34 грн.)

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою(ч.2 ст. 207).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України (436-15) , суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доводи Товариства з обмеженої відповідальністю "Фірма Октан" про, те що накладна № 44808407 не є належним доказом отримання останнім дизельного палива спростовані матеріалами справи, оскільки у справі міститься копія накладної (т. 1, ар. 20, т. 2, ар. 12) з якої вбачається, що Товариство з обмеженої відповідальністю "Фірма Октан" є одержувачем вантажу у кількості 58625 тонн.

Що стосується посилань заявника касаційної скарги на те, що рахунок –фактуру № 132 від 09.06.2009 року на суму 2 129 109,44 грн. він разом із поставленим товаром не отримував, а оплата нафтопродуктів здійснювалася на підставі рахунку –фактури № 132 від 09.06.2009 року на суму 1 884 314,34 грн., який надійшов до нього за допомогою факсимільного зв’язку, то зазначена обставина була предметом розгляду суду першої інстанції та останнім було витребувано оригінал цього рахунку –фактури, але відповідач його не надав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних доказів на заперечення фактів повідомлених позивачем не надав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог частково в сумі в сумі 244 793,45 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції про стягнення 3% річних в сумі 2 112,62 грн. та інфляційних втрат в сумі 6 854,22 грн.

Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому ухвалу та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –