Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на рішення господарського суду м. Києва від 6 квітня 2010 року

за участю представників:

позивача: Мацегоріна А.О.

відповідача: Купрієнко Б.В.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 червня 2010 року (суддя Якименко М.М.) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим актом Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки судом було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 261, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4- 7, 27, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що 13 жовтня 1999 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в якості постачальника та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", що діяла на підставі довіреності № 2-21д від 28 січня 1999 року виконуючи зобов'язання комісіонера за Договором комісії з Бурове управління "Укрбургаз" № 01-УБГ/к від 5 січня 1999 року (замовник), укладено Договір № 14-39 (далі по тексту –Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач зобов'язався поставити на умовах, викладених у Договорі товарну продукцію виробничо-технологічного призначення.

Вартість товарної продукції, що поставляється згідно Договору та Специфікації до неї визначається в національній валюті України, у відповідності до умов, визначених в розділі 3 цього Договору. Ціна на товарну продукцію погоджується Протоколом узгодження цін або вказується в специфікаціях. Ціни на продукцію визначаються в залежності від виду продукції та умов поставок (п. 3 Договору).

Сторони дійшли згоди, що поставка продукції підтверджується листом вантажоодержувача, товарно-транспортними та залізничними накладними, на підставі яких сторони складають акти прийому-передачі продукції (п. 4.4. Договору).

Відповідно до п. 12.3. Договору, цей Договір вступає в силу з моменту підписання та діє щодо поставок до 31 грудня 2000 року, а в питанні розрахунків до виконання сторонами обов'язків.

Таким чином, Договором не передбачено строків виконання зобов'язання з оплати поставленої продукції.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що на виконання умов Договору позивач поставив, а Бурове управління "Укрбургаз" прийняло товарно-матеріальні цінності, під час дії договору № 14-39 від 13 жовтня 1999 року між сторонами було підписано Акт приймання-передачі за період з жовтня по грудень 1999 року на суму 10 391 047,28 грн., Акт приймання-передачі за січень 2000 року на суму 8 428 218,18 грн., Акт приймання-передачі за липень 2000 року на суму 8 802 079,50 грн., Акт приймання-передачі за листопад 2000 року на суму 755 905,03 грн., проте примірники вказаних актів знаходяться у відповідача.

Суд встановив, що наведені в позовній заяві обставини не підтверджені документально, доказів передачі товару за Договором не надано.

Статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення та існування правовідносин, загальний строк для захисту порушеного права за позовом встановлювався в три роки. Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Зважаючи на те, що термін виконання грошового зобов'язання Договором не визначено, у позивача виникло право на звернення з вимогою в порядку ст. 165 ЦК УРСР з моменту підписання відповідних актів приймання-передачі.

Суд вірно встановив, що термін позовної давності за вимогами по кожному окремому акту, за їх наявності, закінчився відповідно у жовтні-грудні 2002 року, та у січні, травні, липні, листопаді 2003 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) .

Аналогічні норми містить і Цивільний кодекс України (435-15) у ст. 257, 261. Статтею 261 ЦК України (ч. 2 п. 5) визначено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитор вникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язань.

До лютого 2010 року позивач не звертався до відповідача із вимогою про сплату боргу.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у справі № 7/199 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду м. Києва від 6 квітня 2010 року у справі № 7/199 залишити без змін.