Б24/403-09-6 Про визнання грошових вимог кредитора - 13.10.2010 Прийняття

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2009 року у справі № Б24/403-09-6 прийнято заяву товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" (далі –Кредитор, Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю компанії "Скандік Трак" (далі –Боржник, Компанія) про визнання грошових вимог відповідно до ст.ст. 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2010 року (суддя –Л.М. Калиниченко) грошові вимоги Товариства до Компанії визнані в розмірі 940 800 грн. 00 коп. з віднесенням до ІV черги задоволення, 1 599 360 грн. 00 коп. - з віднесенням до VІ черги задоволення; у задоволені ж вимог на суму 15 613 090 грн. 60 коп. - відмовлено.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2010 року та винести нову ухвалу, якою визнати грошові вимоги Товариства до Компанії в сумі 18 063 360 грн. 00 коп., які складають 940 800 грн. 00 коп. –сум попередньої оплати, 17 122 560 грн. 00 коп. –суми штрафних санкцій.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2010 року (головуючий суддя –О.В. Джихур, судді: Л.М. Білецька, О.М. Лисенко) апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2010 року змінено із викладенням першої частини ухвали в редакції, відповідно до якої вимоги Товариства визнані в розмірі 940 800 з ІV чергою задоволення, в сумі 470 400 грн. –з VІ чергою задоволення, а вимоги на суму 16 742 050 грн. 60 коп. –відхилені.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненнями до неї, в яких просило скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2010 року, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2010 року та винести нове рішення, яким визнати грошові вимоги Товариства до Компанії в сумі 18 063 360 грн. 00 коп., які складають 940 800 грн. 00 коп. –сум попередньої оплати (4 черга), 17 122 560 грн. 00 коп. –суми неустойки (6 черга).

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 551, 627, 628 Цивільного кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що заявлені кредиторські вимоги складають 940 800 грн. 00 коп. попередньої оплати за невиконаною Боржником угодою між ним та Кредитором, 3 % річних та інфляційні витрати, нараховані на цю суму, а також суму в розмірі 17 122 560 грн. 00 коп. штрафних санкцій –1 % вартості недопоставленого товару за кожен день прострочки, що було передбачено умовами договору. Задовольняючи частково кредиторські вимоги, суд першої інстанції визнав їх обґрунтованими та підтвердженими лише на суму основної заборгованості, суму штрафної санкції в розмірі 1 599 360 грн. 00 коп. у зв'язку із відмовою Боржника виконати умови укладеної угоди щодо поставки продукції. Вимоги ж щодо нарахованих Кредитором 3 % річних та інфляційних витрат були відхилені судом, так як вказана відповідальність наступає за порушення грошового зобов'язання, а не з вимог при передоплаті за непоставлений товар. Також, суд відхилив решту заявлених вимог.

Змінюючи резолютивну частину вказаної ухвали, суд апеляційної інстанції встановив, що умовами договору поставки між Товариством та Компанією передбачене нарахування штрафних санкцій за невиконання Боржником договору, яке є обґрунтованим, оскільки вказана угода не була розірвана, а Кредитор лише скористався правом вимоги щодо повернення суми попередньої оплати; нарахована ж сума неустойки майже в два рази перевищує вартість товару за договором, є занадто великою, а тому зменшується судом апеляційної інстанції до 470 400 грн. 00 коп.

Однак, суд касаційної інстанції не може погодитись із викладеними судами висновками, оскільки вони зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи.

Так, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що умовами укладеного Кредитором та Боржником договору № 6/136-2008 від 07.10.2008 року (п.1.1 –а.с. 16-18) передбачено, що кількість, найменування, строк, умови поставки, вартість товару та порядок розрахунків узгоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору, а надана Кредитором на підтвердження своїх вимог специфікація (а.с. 19) містить (у верхній частині) посилання на договір купівлі-продажу від 07.10.2008 року (без зазначення номеру) та (у нижній частині) на договір купівлі-продажу № ххххх-08 від квітня 2008 року. Також, суди попередніх інстанцій не надали правову оцінку тому, що платіжне доручення № 3692 від 14.10.2008 року, на яке Кредитор та суди послалися, як на підтвердження перерахування за вказаним договором передоплати Боржнику, в якості призначення платежу містить визначення "оплата за автомобили по счету 379 от 08.10.2008 г.". Обставини щодо наявності в матеріалах справи цього рахунку "379 от 08.10.2008 г." досліджені судами попередніх інстанцій не були. При цьому, дана обставина має суттєве значення, оскільки може підтвердити або спростувати підстави перерахування вказаної суми на рахунок Боржника: за договором від 07.10.2008 року чи з інших підстав (рахунок № 379 може бути самостійною підставою).

Відповідно до вимог ст.ст. 14, 15 Закону про банкрутство при розгляді кредиторських вимог господарських суд розглядає ці вимоги на предмет їх підтвердженності належними доказами у справі.

У зв'язку із викладеним суд касаційної інстанції зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України та ст. 14 Закону про банкрутство не надали правову оцінку тому, чи підтверджена належними доказами заявлена Кредитором до Боржника основана сума заборгованості в розмірі 940 800 грн. 00 коп., у зв'язку з чим - чи є обґрунтованою вказана сума вимог, а відповідно і нараховані на неї 3 % річних, інфляційні витрати, а також застосовані "штрафні санкції".

Що ж до обрахованої суми "штрафних санкцій", суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що порядок нарахування штрафу та пені відрізняється, так як у них різна правова природа.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання . Частина 3 цієї ж статті передбачає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Умовами ж п. 7.1.1 укладеного між Кредитором та Боржником договору купівлі-продажу, відповідно до якого Товариство нарахувало у складі кредиторських вимог 17 122 560 грн. 00 коп. "штрафних санкцій", сторонами узгоджено сплату саме " штрафної санкції", але в розмірі 1 % вартості непоставленого товару за кожен день прострочки .

Цій обставині суди попередніх інстанцій також не надали належну правову оцінку.

У зв'язку із викладеним, суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про визнання кредиторських вимог Товариства до Компанії у відповідній сумі, так як висновок зроблений з неповним з'ясуванням обставин справи та неналежним застосуванням норм діючого законодавства.

За таких обставин та враховуючи обмеження повноважень суду касаційної інстанції, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1117 ГПК України, щодо встановлення обставин справи та їх доведенності, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним тощо, та застосовуючи повноваження суду касаційної інстанції, передбачені п. 3 ст. 1119 ГПК України, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як незаконні, а справа –передачі суду першої інстанції на новий розгляд кредиторських вимог Товариства.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладені положення діючого законодавства щодо розгляду та визнання кредиторських вимог до боржника та умов і порядку нарахування та застосування штрафних санкцій за невиконання зобов'язань, а також визначені вказівки суду касаційної інстанції, які, відповідно до вимог ст. 11112 ГПК України (1798-12) є обов'язковими під час нового розгляду справи.

Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів вважає, що касаційні вимоги про визнання грошових вимог Кредитора на заявлену суму задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 549 Цивільного кодексу України та ст.ст. 33, 34, 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -