7/822 Про стягнення штрафних санкцій за порушення строків оплати послуг за Договором про надання послуг з транспортування газу розподільними трубопроводами - 12.10.2010 Прийняття

Відповідно до Розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України від 08.10.2010, у зв’язку з виходом з відпустки судді Капацин Н.В., розгляд справи здійснюється колегією суддів у наступному складі: головуючий –Волік І.М. (доповідач), судді - Капацин Н.В., Кролевець О.А.

Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Кременчукгаз" (надалі – ВАТ "Кременчукгаз") звернулось до господарського суду з позовом до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі –НАК "Нафтогаз України") про стягнення штрафних санкцій у розмірі 517 806,79 грн., з яких: 204 445,86 грн. – пені, 261 251,16 грн. –індексу інфляції, 52 109,77 грн. –3% річних, а також понесені ним по справі судові витрати –5 178,06 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2010 у справі № 7/822 (суддя: Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 (колегія суддів: Моторний О.А. - головуючий, судді –Кошіль В.В., Шафран В.В.), позов задоволено повністю; стягнуто з НАК "Нафтогаз України" на користь ВАТ "Кременчукгаз" –204 445,86 грн. –пені, 337 564,77 грн. –штрафу, 261 251,16 грн. –індексу інфляції, 51 565,57 грн. – 3% річних, 8 548,27 грн. –державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач –НАК "Нафтогаз України" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, без повного дослідження матеріалів справи та з’ясування всіх фактичних обставин, що мають важливе значення для вирішення спору по суті, а тому підлягають скасуванню.

Позивач не скористався своїм правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу відповідача, що у відповідності до положень ст. 75 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового акту у касаційному порядку.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні доводи касаційної скарги та правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 12.05.2008 між ВАТ "Кременчукгаз" (Виконавець) та НАК "Нафтогаз України" (Замовник) укладений Договір № 50 про надання послуг з транспортування газу розподільними трубопроводами (надалі – Договір), за умовами якого, Замовник згідно з Плановим розподілом поставок природного газу Споживачу (суб’єкту господарювання - промисловому підприємству з обсягом споживання більше 400 тис. куб. м в місяць, та підприємствам комунальної теплоенергетики, ТЕЦ, ТЕМ крім населення) доведеним до Виконавця Об’єднаним диспетчерським управлінням ДК "Укртрансгаз", доручає і зобов’язується оплатити надані Виконавцем послуги зазначені в п.1.2.

Виконавець зобов’язується відповідно до умов даного Договору прийняти природний газ від НАК "Нафтогаз України" (в разі коли вона безпосередньо постачає газ Споживачеві), або ДК "Газ України" (в разі коли вона реалізує газ з ресурсів НАК "Нафтогаз України") - надалі Постачальники, через ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та/або газодобувні підприємства, які є технічними виконавцями зобов’язань постачальника, і протранспортувати від Пунктів приймання-передачі газу (газорозподільних станцій на магістральних трубопроводах та/або пунктів виміру витрат газу в районах видобутку газу на території України) системою газопроводів, що знаходяться в зоні обслуговування та/або користування Виконавця, до Пунктів призначення (вхідної запірної/відключаючої) арматури газопроводів та/або ГРП Споживача) або припинити (обмежити) постачання газу згідно з п. 3 даного Договору.

Згідно пункту 6.2 Договору, оплата послуг по транспортуванню газу здійснюється відповідачем на підставі рахунку-фактури в розмірі вартості послуг, що були надані позивачем у звітному місяці транспортування газу, до 25-го числа місяця, наступного за звітним. Оплата послуг з транспортування природного газу за січень, лютий, березень 2008 року буде проведена у квітні 2008 року (п. 6.5. Договору).

В пункті 11.1 Договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє в частині надання послуг з транспортування газу з 01.01.2008 по 31.12.2008 включно, а в частині розрахунків за послуги з транспортування газу –до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач надав відповідачеві послуги по транспортуванню природного газу на загальну суму 22 614 389,37 грн., що підтверджується актами здачі-прийомки послуг з транспортування газу.

Згідно платіжних доручень з оплати за транспортування природного газу судами встановлено, що відповідач свої зобов’язання за договором виконував з порушенням строків оплати.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Аналогічні положення містяться в ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 ЦК України).

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (частина 1 ст. 549 ЦК України).

В договорі сторони передбачили, зокрема в пункті 7.4., що у випадку непроведення у встановлені даним договором строки розрахунків, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,1 % від вартості послуг транспортування газу у відповідному місяці за кожен день прострочення виконання зобов’язання, але не більше подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, яка діяла у період, протягом якого відбулася затримка виконання зобов’язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (чатина 6 ст. 231 ГК України ).

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало було виконано.

За таких обставин та враховуючи приписи ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 231, 232 Господарського суду України, місцевий господарський суд здійснивши перевірку нарахування штрафних санкцій, дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань у розмірі 204 445,86 грн. та штрафу у розмірі 337 564, 77 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши наявність прострочення НАК "Нафтогаз України" оплати за послуги по транспортуванню природного газу, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно стягнули з відповідача на користь позивача інфляційні у сумі 261 251, 16 грн. та 3% річних у сумі 51 565,57 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Безпідставним є посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами положень ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні та 3% річних не відносяться до цивільно-правових санкцій, а є платою за користування чужими грошима.

Отже, доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що зазначені складові грошового зобов’язання є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання у розумінні положень статей 216, 217 Господарського кодексу України є помилковими.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань переоцінки доказів та обставин справи, що суперечить положенням ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, тому ці доводи не приймаються до уваги.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, а тому відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги.