Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

господарського суду Сумської області та на постанову від 16.06.2010 Харківського апеляційного господарського суду

В судове засідання прибули представники сторін:

Відповідно до Розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України від 04.10.2010, у зв’язку з виходом з відпустки судді Капацин Н.В., розгляд справи здійснюється колегією суддів у наступному складі: головуючий –Волік І.М. (доповідач), судді - Капацин Н.В., Кролевець О.А.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управляння" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (надалі –ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управляння" АТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулось до господарського суду з позовом до Приватної фірми "Валентина" (надалі –ПП "Валентина") про розірвання договору оренди нерухомого майна від 21.07.2006, укладений між сторонами, з 05.11.2009 (момент звільнення орендованого приміщення) в зв’язку з істотною зміною обставин; а також стягнення з відповідача 21249,00 грн. вартості здійснених позивачем поліпшень орендованого майна.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.04.2010 (суддя: Гудим В.Д.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2010 у справі № 5/1-10 (колегія суддів: головуючий –Камишева Л.М., судді –Івакіна В.О., Сіверін В.І.), в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач –ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управляння" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами порушено норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 42, 322 Господарського кодексу України, ст. 651 Цивільного кодексу України, та процесуального права, що є підставою для скасування зазначених судових актів.

05.10.2010 представником позивача до суду касаційної інстанції подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке залишено без задоволення, виходячи з того, що нез’явлення представників сторін у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки та не перешкоджає її розгляду по суті без їх участі.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю –доповідача, представника відповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Зі змісту ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Судами встановлено, що 21.07.2006 між Банком "Фінанси та кредит" (Орендар) та ПФ "Валентина" (Орендодавець) укладений договір оренди нерухомого майна (зі змінами до договору від 31.07.2007 та 04.02.2008), за умовами якого Орендодавець (відповідач) зобов’язується передати, а орендар зобов’язується прийняти у строкове платне користування частину нежитлового приміщення під № 10"а", що знаходиться у м. Суми по прову. 9-го Травня, площею 156,7 кв. М, строком на п’ять років. Вказаний договір оренди посвідчений нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д., та зареєстрований в реєстрі за № 3846.

Факт передачі та прийняття приміщення підтверджується актом приймання-передачі від 21.07.2006.

В пункті 9.3 Договору сторони визначили, що договір може бути розірвано за погодженням сторін. Документом, який свідчить про розірвання договору за погодженням сторін, вважається акт приймання-передачі майна, підписаний сторонами.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну та розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

28.10.2009 позивач звернувся до відповідача листом № 12/069 з пропозицією про розірвання договору оренди.

Проте, відповідач не надав згоди, у зв’язку з чим, позивач звернувся до господарського суду для вирішення спору по суті, відповідно до частини 4 ст. 188 Господарського кодексу України, якою передбачено, що у разі коли сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріально-правова вимога про розірвання договору оренди позивачем заявлено на підставі частини 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, у зв’язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. При цьому істотною зміною обставин позивач зазначає, що в момент укладення договору оренди нерухомого майна б/н від 21.07.2006 сторони виходили з того, що така різка та глобальна для держави і для позивача фінансова криза, така зміна обставин не настане, і тому реально не міг її передбачити. Загально відомою є та обставина, що з липня 2006 року до жовтня 2008 року в Україні фінансово-економічний ринок був стабільним. Ознаки фінансово-економічної кризи стали проявляться з другої половини жовтня 2008 року. Вказана зміна обставин зумовлена причинами, які позивач, як зацікавлена сторона, не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагались. Загально відомим фактом є те, що фінансово-економічна криза носить планетарний характер і вона зачепила всі країни світу. Тому відсутня вина позивача в тому, що ним не усунені причини, які викликали зміну обставин.

З урахуванням інтересів орендодавця, позивач звільнив орендоване приміщення, на підтвердження чого надав акт обстеження технічного стану і факту опломбування станом на 05.11.2009 приміщення за адресою: м. Суми, прову. 9-го Травня, 10-"а". Крім того, щоб відповідач зміг використовувати приміщення, позивачем 06.11.2009 було направлено на адресу відповідача ключі від приміщення та акт обстеження технічного стану приміщення. Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для розірвання договору.

Також позивач зазначає, що подальше виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін, з урахуванням того, що позивач не використовує повної площі орендованого приміщення, а сплачує орендну плату.

Відмовляючи в задоволенні позивних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652 ЦК України). Тобто, зміна обставин є істотною, коли призвела до ускладнення виконання договірних зобов’язань, яке настало незалежно від волі сторін.

Виходячи з наведеної правової норми, судами відхилено посилання позивача на різку та глобальну кризу, оскільки вона носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін, та не може бути самостійно віднесена до зміни обставин укладання конкретного договору, якими сторони керувались та підставою для його розірвання на користь однієї з них. Нерентабельність та неприбутковість відділення банку стосується діяльності позивача, ризик зміні обставин щодо доцільності його утримання в орендованому приміщенні цілком покладається на нього та не може бути ризиком для іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Відповідач та позивач є комерційними підприємствами та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, економічна криза, на яку посилається відповідач, негативно відображується не тільки на підприємстві відповідача, а рівною мірою і на підприємстві позивача.

Разом з тим, із положень договору оренди та його суті не випливає, що ризик зміни обставин, а саме настання фінансово-економічної кризи, несе позивач, який є стороною, заінтересованою в розірванні договору оренди, а отже не є істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладанні договору, тому відсутні правові підстави для розірвання договору відповідно до частини 1 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Також, судами не прийнято посилання позивача на порушення відповідачем умов договору, а саме невиконання обов’язку забезпечувати можливість використовувати електроенергію, користуватись водопостачанням, водовідведенням та теплопостачанням, як на додаткову підставу для розірвання договору на підставі ст. 651 Цивільного Кодексу України, оскільки в порушення вимог ст. 33 ГПК України позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту навмисного вчинення відключення водопостачання та електроенергії відповідачем з метою вчинення перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, сама істотна зміна обставин не є підставою для розірвання договору. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач, з урахуванням положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку доказування, повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Цим обґрунтовано керувався суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові через недоведеність позовних вимог та відсутність усієї сукупності умов для розірвання укладеного сторонами договору на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, а тому відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управляння АТ "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2010 у справі № 5/1-10 залишити без змін.