Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючий, Коробенка Г.П., Куровського С.В. - доповідач, за участю: представників ПП "Ферія" - Стахняк Р.І. (директор), ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ "КБ"Приватбанк" - Мігачова Л.В.; ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства "Ферія" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2012та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2012 у справі №14/19-11 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Приватного підприємства "Ферія"до відповідача Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" треті особи:1.Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючкова Тамара Віталіївна, 2.ОСОБА_11,провизнання договору застави недійсним,

Приватне підприємство "Ферія" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання договору застави № 2006-338 від 13.12.2006 недійсним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 (суддя: Панна С.П.) позовні вимоги Приватного підприємства "Ферія" задоволено частково: визнано недійсним п. 2 договору застави майна №2006-338 від 13.12.2006 в частинах сплати штрафу, в розмірі 2% від суми отриманого кредиту, за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору, а також сплати штрафу, в розмірі 25% від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням та стягнуто судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2011 (судді: Голяшкін О.В., Мороз В.Ф., Науменко І.М.) рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2011 касаційну скаргу Приватного підприємства "Ферія" задоволено частково, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2011 у справі №14/19-11 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, зокрема з тих підстав, що судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено заперечення позивача щодо зміни умов кредитного договору, в тому числі на предмет вилучення умов про цільове призначення кредиту та контролю ПП "Ферія" за видачею кредитних коштів. Також судом апеляційної інстанції не були спростовані посилання позивача на те, що надані до суду копії кредитного договору не співпадають за технічним виконанням, що на думку останнього могло свідчити про їх підміну.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 (судді: Крутовських В.І., Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій Приватне підприємство "Ферія " звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вищий господарський суд України, направляючи справу на новий апеляційний розгляд в постанові від 11.10.2011 зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином питання щодо зміни умов кредитного договору, в тому числі на предмет вилучення умов про цільове призначення кредиту та контролю ПП "Ферія" за видачею кредитних коштів.

При новому розгляді Дніпропетровський апеляційний господарський суд в своїй постанові від 29.05.2012, залишаючи без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 зазначив, що при укладенні спірного договору його сторонами було дотримано вимоги, встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, однак не перевірив обставин щодо відсутності пунктів в кредитному договорі про цільове призначення виданих кредитних коштів, а також обов'язок щодо сплати комісії, який знаходиться в п.3.7. договору.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для судів попередніх інстанцій під час нового розгляду справи.

Всупереч вимогам вищенаведеної статті, суд апеляційної інстанції, незважаючи на обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, при новому апеляційному розгляді справи в повному обсязі не виконав їх.

Як вбачається з матеріалів справи, що 13.12.2006 між ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) та третьою особою-2 -ОСОБА_11 укладено кредитний договір № 2006-338, згідно з умовами якого, банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді поновлювальної лінії з лімітом в розмірі 37000 доларів США, на підставі попередньої вимоги згідно п.2.1.2 даного договору в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту і сплаті відсотків згідно графіку погашення кредиту і відсотків, який є невід'ємною частиною даного договору, комісії і винагороди, штраф і пені в обумовлені даним договором строки.

Відповідно до п.1.2 кредитного договору метою надання кредиту є придбання основних засобів. Згідно п.1.3 кредитного договору строк повного погашення кредиту до 13.12.2009 включно. Пунктом 2.2.7 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника до отримання кредиту належним чином оформити договір застави в забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, а при необхідності договір поруки і договір страхування заставленого майна. Під "належним оформленням договору застави і страхування" сторони розуміють підписання позичальником та іншими заставодавцями договору застави, нотаріальне посвідчення (по узгодженню сторін або відповідно до законодавства), іншу передбачену законодавством або самим договором застави процедуру реєстрації відносин застави.

13.12.2006 між ПП "Ферія" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір застави майна №2006-338 (а.с.38 т.1), предметом якого є надання заставодавцем в заставу майна, опис якого зазначений в п.6 цього ж договору, в забезпечення виконання зобов'язань заставодавцем (позичальником) перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою, та (або) невиконанні заставодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу майна переважно перед іншими кредиторами заставодавця та (або) позичальника.

Відповідно до п.2 договору застави за цим договором заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору від 13.12.2006 №2006-338.

Максимальний розмір вимоги, яка забезпечена заставою за цим договором, складає 111000 доларів США (п.3 договору застави).

Предметом застави є належне заставодавцю на праві власності обладнання: пристрій згортання пакетів для сміття "ROOL-O-МАТІС" типу 855/1300, міні-еструдер КWEEN В моделі МВ-45 (2 од., серійні номери № 8559, 8560, 1998 р.в.), універсальний електронний пакетозварювальний пристрій " PLAS ALIANCE LTD" моделі PL 28 DL 40-16 (серійний номер МАІ 38828DІ-6), 1998 р.в., загальною ринковою вартістю 318150 грн. та заставною вартістю 206797,50 грн.

13.12.2006 договір застави посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крюковою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2458.

Згідно ст. 584 ЦК України, у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Однак, судом апеляційної інстанції так і не були належним чином досліджені заперечення позивача щодо зміни умов кредитного договору, в тому числі на предмет вилучення умов про цільове призначення кредиту та контролю ПП "Ферія" за видачею кредитних коштів.

Надані до суду копії кредитного договору не співпадають за технічним виконанням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз`яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 у справі №14/19-11 було призначено технічну експертизу документів, проведення експертизи доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертних ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса.

Із експертного висновку вбачається, що копії кредитного договору №2006-338 від 13.12.2006 не відповідають один одному і здійснені вони з різних оригіналів. Також на 14 аркуші експертного висновку в п.3 зазначається, що первинні копії аркушів кредитного договору надані приватним нотаріусом Кручковою Т.В. виготовлені з різних оригіналів (т.1 а.с.124, т.3 а.с.52).

Крім того, у кредитному договорі відсутності пункти про цільове призначення виданих кредитних коштів, а також обов'язок щодо сплати комісії, який знаходиться в п.3.7. договору.

Як зауважує скаржник, в квитанціях № 4 від 14.12.2006 та №1 від 30.01.2007 було зазначено призначення платежу: сплата за розрахунково-касові операції, а в квитанції №01 від 14.02.2007 вже було вказано, що призначення платежу: винагорода за розрахунково-касові операції, і в усіх подальших квитанціях вказувалося саме винагорода за розрахунково-касові операції, а не комісія. Що може свідчити про існування п.3.7. кредитного договору в первинній редакції і саме на цій підставі стягувалась комісія в перших двох квитанціях, а потім в лютому місяці 2007 року комісія була замінена на винагороду за розрахунково-касові операції.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно положень вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 230 ЦК України передбачає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Щодо посилань судів попередніх судових інстанцій на те, що невідповідність п. 2 договору застави в частинах сплати штрафу, в розмірі 2% від суми отриманого кредиту, за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору, а також сплати штрафу, в розмірі 25% від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням кредитному договору є наслідком технічної помилки, як зі сторони банку, так і зі сторони позивача, то з наведеним погодитися не можна, оскільки саме позивач заперечує та посилається на підміну договору.

Однак, суд апеляційної інстанції, при новому розгляді справи так і не з'ясував цього питання, не усунув наявні суперечності та не надав вищенаведеному відповідної юридичної оцінки.

Невиконання обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції свідчить про суттєве порушення судом норм процесуального права та є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови з направленням справи на повторний апеляційний розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та перевірити наведене.

За таких обставин постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 не можна визнати як таку, що відповідає вимогам закону і вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ферія" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2012 у справі №14/19-11 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.