Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

за участю представників сторін:

від позивача: Титорчука С.Ф.,

від відповідача: не з'явилися,

Позивач –товариство з обмеженою відповідальністю "Гіскон" у листопаді 2009 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача –товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія" про стягнення 549006,8грн., з яких: 355 730,65 грн. заборгованості з оплати виконаних і прийнятих робіт, 141 152,5 грн. штрафу, 40 907,8 грн. інфляційних втрат, 11 215,86 грн. трьох процентів річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2010, дата підписання –04.03.2010 (суддя Курдельчук І.Д.), задоволено частково позов, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія", з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гіскон" 355 730,65 грн. основного боргу, 40 907,8 грн. інфляційних втрат, 11 215,86грн. трьох процентів річних з підстав їх правомірності та обґрунтованості, 4 078,54 грн. витрат по оплаті державного мита та 175,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2010 (судді: Коротун О.М. –головуючий, Кропивна Л.В., Поляк О.І.) апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія" залишена без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2010 залишено без змін з тих самих підстав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2010 в я

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить рішення судів обох інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність її доводів.

Заслухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Гіскон" 21.07.2008 укладено договір субпідряду, згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання на власний ризик виконати своїми силами і матеріалами роботи з облаштування внутрішньої гідроізоляції на поверхнях вказаних відповідачем, на об'єкті "Громадський центр з гостьовою стоянкою по вул. Борщагівській, 154 в м. Києві", загальною площею гідроізоляції 11 552 м2.

Згідно з пунктом 1.3 договору відповідач зобов'язався забезпечити позивача фронтом робіт, надати послуги генпідряду, прийняти закінчені роботи та оплатити їх.

Пунктами 2.1, 2.2 договору встановлено, що загальна вартість робіт становить 1 906 080 грн. та договірна ціна є твердою.

Зміни договірної ціни вносяться шляхом складання додаткової угоди до договору й набувають чинності після підписання її обома сторонами (пункт 2.4 договору).

Отже, сторонами узгоджено кошторис, ціну підрядних робіт.

Відповідно до пункту 2.5.1 договору відповідач зобов'язаний перерахувати аванс в розмірі 953 040 грн. протягом трьох робочих днів з моменту підписання договору, тобто до 24.07.2008.

Пунктом 2.5.2 договору встановлено, що відповідач повинен сплатити позивачу 25% від вартості договірної ціни –476 520 грн. протягом 3 робочих днів після виконання позивачем об'єму робіт, вартість яких буде відповідати або перевищувати суму авансу.

Згідно з пунктом 2.5.3 договору остаточний розрахунок відповідач проводить з позивачем протягом 3 робочих днів після підписання акту фактично виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), з урахуванням сплаченого авансового платежу.

Відповідач зобов'язаний прийняти й оплатити на умовах договору роботи, виконані позивачем відповідно до проекту і діючих будівельних норм і правил (пункт 3.1.1 договору).

Згідно з пунктом 8.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Судами встановлено: відповідач частково, в сумі 925 000 грн., сплатив позивачу аванс; у серпні 2008 року згідно з актом виконаних робіт від 29.08.2008 та довідки про вартість виконаних підрядних робіт від 29.08.2008, які підписані сторонами та їх підписи скріплені печатками, позивач виконав підрядні роботи на суму 1 095 632,4 грн., у вересні 2008 року згідно з актом виконаних робіт від 30.09.2008 та довідки про вартість виконаних підрядних робіт від 30.09.2008, які підписані сторонами та їх підписи скріплені печатками, позивач виконав підрядні роботи на суму 395 178 грн., у жовтні 2008 року згідно з актом виконаних робіт від 30.10.2008 та довідки про вартість виконаних підрядних робіт від 30.10.2008, які підписані сторонами та їх підписи скріплені печатками, позивач виконав підрядні роботи на суму 293 448 грн.

Суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду, що вказані документи підтверджують виконання робіт та прийняття їх відповідачем без претензій та зауважень, що є підставою для проведення розрахунків.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в статті 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням результату замовникові.

Частиною 4 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що до окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Частиною 3 статті 875 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підрядні роботи оплачені відповідачем частково в результаті чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 355 730,65 грн.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду, що вимога про стягнення основного боргу за договором підряду в сумі 355 730,65 грн. є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 141 152,5 грн. штрафу, 40 907,8 грн. інфляційних втрат, 11 215,86 грн. трьох процентів річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Враховуючи, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а саме не сплатив вартість виконаних підрядних робіт у повному обсязі, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 215,86 грн. трьох відсотків річних та 40 907,8 грн. інфляційних втрат правомірні та підлягають задоволенню.

Також суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком суду першої інстанції щодо застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

Відповідно до пункту 5.4 договору у випадку порушення відповідачем строків оплати виконаних робіт (пункт 2.5 договору), відповідач оплачує позивачу штраф у розмірі 0,5% від вартості неоплаченої суми за кожний календарний день прострочення виконання зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що погоджений сторонами штраф в розмірі 0,5% за своєю суттю є пенею.

Відповідно до статті 1 та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нормами Господарського кодексу України (436-15) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Позивач просив суд стягнути з відповідача 141 152,5 грн. пені за період з 04.11.2008 по 04.05.2009.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду, що позивачу стало відомо про порушення його права 04.11.2008. З цієї дати почався строк позовної давності, встановленої до вимоги про стягнення пені. Проте позовна заява була подана позивачем до господарського суду міста Києва 13.11.2009, тобто після спливу строку позовної давності.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові в цій частині (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зазначена норма встановлює єдину підставу, яка дає можливість суду застосувати позовну давність –заява сторони у спорі.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти вимог про стягнення штрафу, зазначивши, що строк позовної давності для стягнення штрафу сплив.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого суду про відмову позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені через сплив позовної давності.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи відповідача щодо здійснення позивачем робіт з порушенням будівельних норм, які призвели до певних недоліків, що є підставою для затримки в оплаті виконаних робіт, оскільки відповідач в обґрунтування своїх доводів посилається на акт від 19.04.2010 огляду виконаних підрядних робіт, яким відповідач зафіксував наявність недоліків виконаних робіт, проте акт не підписано представником позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що пунктом 4.2 договору гарантійний строк на безкоштовне обслуговування встановлюється терміном на 5 років.

На час розгляду справи гарантійний строк не сплив.

У листі від 24.11.2009 № 67 позивач у відповідь на претензію відповідача від 11.11.2009 № 388 погодив виконання робіт по гарантійному обслуговуванню. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що у судовому засіданні 26.05.2010 представник позивач зазначив, що гарантійні роботи на дату судового засідання вже розпочалися, зазначені роботи можливо виконувати лише в теплу пору року.

Відповідно до частини 1 статті 858 Цивільного кодексу України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшення ціни роботи; відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не звертався до позивача з вимогою про зменшення ціни виконаних робіт. Відповідачем також не доведено факту усунення ним недоліків та понесення у зв'язку з цим збитків.

Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення з позивача збитків, понесених відповідачем при усуненні недоліків підрядних робіт (якщо такі виникнуть у майбутньому).

Суд апеляційної інстанції також правильно встановив, що наявність недоліків в роботі не позбавляє відповідача від обов'язку щодо оплати позивачу сум виконаних та прийнятих робіт.

Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2010 у справі господарського суду міста Києва № 13/532 залишити без змін.