Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Кота О.В. Кролевець О.А. Саранюка В.І. розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Європейська страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 р. у справі № 32/12 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ОСТРА" до Приватного акціонерного товариства "Європейська страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 189 044,63 грн.

за участю представників:

позивача: Нагорний О.К.

відповідача: Кульчицький О.В.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ОСТРА" (надалі -"ПрАТ СК "ОСТРА") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства (надалі - "ПрАТ") "Європейська страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в сумі 93 640,60 грн., 23 972,00 грн. інфляційних втрат, 10 836,47 грн. 3 % річних та 11 688,86 грн. пені (позовні вимоги в редакції заяви про уточнення позовних вимог).

Позиція ПрАТ СК "ОСТРА" обґрунтована положеннями укладеного між сторонами договору перестрахування, а також нормами ст.ст. 509, 526, 530, 625, 629 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.11.2011 р. (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено частково; стягнуто з ПрАТ "Європейська страхова компанія" на користь ПрАТ СК "ОСТРА" 93 640,60 грн. страхового відшкодування, 23 972,00 грн. інфляційних втрат, 10 836,47 грн. 3 % річних, 11 688,86 грн. пені та судові витрати; в задоволенні вимог про стягнення 49 660,71 грн. пені відмовлено.

Позиція суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивована їх доведеністю, встановленням факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором перестрахування та обґрунтованістю застосування до спірних правовідносин норм, зазначених в якості правової підстави позову. Частково відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення пені, господарський суд послався на їх необґрунтованість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 р. (судді Ільєнок Т.В., Борисенко І.В., Шипко В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з підстав правильного застосування судом норм чинного законодавства.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПрАТ "Європейська страхова компанія" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 р., і направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм ст. 43 ГПК України, неврахуванням відсутності належного повідомлення відповідача про факт настання страхового випадку, що призвело до незастосування п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про страхування".

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111-7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.12.2006 р. між Страховим акціонерним товариством "ОСТРА" (правонаступником є ПрАТ СК "ОСТРА"; страховик) та ОСОБА_6 (страхувальник) укладено Договір № 01066610 добровільного страхування наземних транспортних засобів (надалі -"Договір № 01066610") зі строком дії з 21.12.2006 р. по 20.04.2007 р.

Розділом 1 вказаного договору сторони погодили, що об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України та пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем BMW5 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1). Пунктом 2.2.4. Договору № 01066610 до переліку страхових випадків віднесено незаконне заволодіння транспортним засобом, в тому числі угон, крадіжка.

Згідно з п. 4.1. Договору № 01066610 страхова сума, в межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування при настанні зазначеного страхового випадку, визначено в розмірі 267 650,00 грн. (еквівалент 53 000,00 доларів США). Франшиза по страховому випадку, визначеному п. 2.2.4. договору, встановлена у розмірі 7,0 % від страхової суми (п. 4.2.4. Договору № 01066610).

Судами встановлено, що 04.04.2007 р. з автомобілем марки BMW(державний реєстраційний номер НОМЕР_1) стався страховий випадок, передбачений п. 2.2.4 Договору № 01066610 -незаконне заволодіння транспортним засобом (угон, крадіжка). Завдана власнику транспортного засобу шкода становила 267 650,00 грн. З вирахуванням франшизи загальна сума страхового відшкодування склала 248 914,50 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 03.03.2008 р. у справі № 2-222/08 задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 та стягнуто зі Страхового акціонерного товариства "ОСТРА" суму страхового відшкодування в розмірі 248 914,00 грн., судовий збір в сумі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30,00 грн. На виконання даного рішення платіжними дорученнями № 2474 від 01.09.2008 р. та № 2477 від 02.09.2008 р. ПрАТ СК "ОСТРА" перерахувало Другому ВДВС Приморського РУЮ у м. Одесі 250 644,00 грн.

Поряд з цим, господарськими судами встановлено, що 01.11.2006 р. між ЗАТ "Європейська страхова компанія" (правонаступником є ПрАТ "Європейська Страхова Компанія"; перестраховик) та Страховим акціонерним товариством "ОСТРА" (перестрахувальник) укладено Договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 20/06-ФП (надалі -"Договір перестрахування").

Сторонами у п. 1.1. Договору перестрахування погоджено, що предметом останнього є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорах факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права та обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (ретроцесії).

Сторони мають право укладати договори перестрахування окремо по кожному ризику, з урахуванням конкретних умов (п. 2.1. Договору перестрахування). З огляду на дані умови та положення п.п. 2.2.1., 2.2. Договору перестрахування, сторонами підписано Перестрахувальний ковер-нот № 01066610-18 від 10.01.2007 р., за яким відповідачу у перестрахування передано страхові ризики за Договором № 01066610. Частка відповідальності відповідача у разі настання страхового випадку встановлено Перестрахувальним ковер-нотом № 01066610-18 у розмірі 37,36 %.

З огляду на дані положення Договору перестрахування та порушення ПрАТ "Європейська страхова компанія" своїх зобов'язань з виплати частини страхового відшкодування, ПрАТ СК "ОСТРА" звернулось з позовом про стягнення 93 640,60 грн., які розраховані виходячи із загальної суми страхового відшкодування в розмірі 250 644,00 грн. x 37,36%. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суми інфляційних втрат і 3 % річних за період з жовтня 2008 року по вересень 2011 року, а також пеню за період з 08.10.2008 р. по 07.04.2009 р. Вищезазначені вимоги задоволені місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції. Втім, колегія суддів оцінює такий висновок судів як передчасний, з огляду на наступне.

Чинною на момент укладення Договору перестрахування редакцією статті 12 Закону України "Про страхування" визначалось, що перестрахування є страхуванням одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

До відносин перестрахування застосовуються положення Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , норми ч. 1 ст. 6 якого визначають, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Так, п. 3.3.1. Договору перестрахування передбачає, що перестраховик зобов'язується перерахувати перестрахувальнику свою частину страхового відшкодування, розмір якої розрахований відповідно до умов вказаного договору і конкретного договору перестрахування, у термін передбачений Договором, якщо інше не встановлено у конкретному договорі перестрахування.

Слід враховувати, що ст. 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування -це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхова виплата -це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Підпункти 2.2.1. -2.2.6. Договору № 01066610 містять перелік страхових випадків, а саме: дорожньо-транспортна пригода; пожежа, самозапалення, вибух; дії непереборної сили та стихійні явища; незаконне заволодіння транспортним засобом, в тому числі угон, крадіжка; протиправні дії третіх осіб, як навмисні, так і ненавмисні; падіння предметів.

Приморським районним судом міста Одеси від 03.03.2008 р. під час розгляду справи № 2-222/08 встановлено настання страхового випадку по Договору № 01066610, а саме: угон автомобіля BMW5 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), страхове відшкодування за яким складає 248 914,50 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Однак, винесені у справі судові акти свідчать про неврахування даної норми процесуального законодавства.

Так, судами задоволено до стягнення на користь ПрАТ СК "ОСТРА" основного боргу, який розраховано виходячи з суми страхового відшкодування в розмірі 250 644,00 грн., що включає суму страхового відшкодування за Договором № 01066610 та судові витрати по справі № 2-222/08.

Втім, судові витрати - це фактичні грошові витрати, які несуть особи, які беруть участь у справі та інші учасники процесу у зв'язку із зверненням до суду та розглядом справи в суді. Частина 1 статті 88 ЦПК України унормовує, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно, судовий збір в сумі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30,00 грн. були сплачені ПрАТ СК "ОСТРА" як відповідачем у зв'язку з участю у судовому процесі, який, як вбачається з рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03.03.2008 р. у справі № 2-222/08, виник через неналежне виконання страховиком своїх зобов'язань за Договором № 01066610.

Господарськими судами не зазначено ані положень Договору перестрахування, ані нормах чинного страхового законодавства, які уможливлюють включення до суми страхового відшкодування судових витрат. З огляду на передчасність висновку судів про стягнення з ПрАТ "Європейська страхова компанія" 93 640,60 грн. страхового відшкодування, слід оцінити як такий, що не ґрунтується на вимогах ч. 2 ст. 625 ЦК України і висновок про стягнення 23 972,00 грн. інфляційних втрат та 10 836,47 грн. 3 % річних.

Крім того, рішення судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтується на висновку про неналежне виконання ПрАТ "Європейська страхова компанія" своїх зобов'язань за Договором перестрахування. Судами зазначено, що позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про настання страхового випадку вих. № 209 від 05.04.2007 р., однак в порушення строків, закріплених угодою сторін, ПрАТ "Європейська страхова компанія" виплату не здійснило.

В той же час, п. 3.3.1 Договору перестрахування містить обов'язок перестраховика здійснити виплату у термін, передбачений Договором, якщо інше не встановлено у конкретному договорі перестрахування. Пункт 7.1. Договору перестрахування закріплює, що перестраховик має виконати своє зобов'язання з виплати частини страхового відшкодування протягом десяти банківських днів після одержання від перестрахувальника комплекту документів. Перелік документів погоджено сторонами у п. 7.1. Договору перестрахування. При цьому, згідно з п. 7.2. вказаного договору, перестраховик вправі вимагати від перестрахувальника інші документи, що підтверджують факт настання страхового випадку та правильність визначення суми збитку. Невиконання перестрахувальником зобов'язань, передбачених положеннями цього договору, згідно п. 3.4.2. Договору перестрахування є підставою для відмови у виплаті перестраховиком своєї частки страхового відшкодування.

З матеріалів справи та оскаржуваних судових актів не вбачається дослідження судами спірних правовідносин на предмет виконання позивачем вимог Розділу 7 Договору перестрахування. Не надано судами і належної правової оцінки п. 3.4.2. Договору перестрахування та ст. 26 Закону України "Про страхування".

Оскільки положення Договору перестрахування пов'язують початок перебігу десятиденного строку, в який відповідач мав здійснити виплату позивачу, з моментом надання останнім певного пакету документів, що судами не встановлений, слід оцінити як передчасний і висновок про правомірність стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Щодо вирішення судами спору в частині стягнення з відповідача пені, колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).

Пунктом 3.2.6. Договору перестрахування передбачено, що перестрахувальник залишає за собою право нарахування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у розмірі 0,05 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем розраховано заявлену до стягнення суму пені, виходячи з суми заборгованості у 128 449,07 грн., що складається з суми основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних.

В той же час, інфляційні та річні виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні та річні нараховуються на суму основного боргу та є наслідком прострочення цивільно-правового зобов'язання. За своєю правовою природою передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України суми є самостійним від договірної неустойки (пені) способом захисту прав і забезпечення виконання зобов'язань. Даного господарськими судами не враховано, рівно як і не зазначено норм чинного законодавства чи положень договору, якими передбачено нарахування пені за несвоєчасну сплату інфляційних втрат та 3 % річних.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що ст. 22 ГПК України надає позивачу право до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позов них вимог. З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ СК "ОСТРА" скористалось наданим їй правом та згідно заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача не 61 349,57 грн., а 11 688,86 грн. пені. Тобто, позовні вимоги в частині стягнення пені зменшені позивачем на 49 660,89 грн. Зазначені уточнення прийняті місцевим господарським судом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Всупереч даним нормам процесуального законодавства місцевий господарський суд у п. 3 резолютивної частини рішення зазначив про відмову у задоволенні позову ПрАТ СК "ОСТРА" про стягнення 49 660,89 грн. пені. Тобто, господарським судом прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, які не заявлялись. При цьому, мотивувальна частина рішення містить висновок про відмову у стягненні пені в цій частині як необґрунтовано заявленої. Будь-яких норм матеріального права, які стали підставою для такого висновку, судом не наведено.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Європейська страхова компанія" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 р. у справі № 32/12 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.