18/3627/11 Про визнання недійсним правочину купівлі-продажу нежилого приміщення - 28.05.2012 Прийняття

головуючого судді суддівКролевець О.А. Попікової О.В. Саранюка В.І.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПУМА Україна"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2012 р. у справі № 18/3627/11 господарського суду Полтавської області за позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПУМА Україна" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус ЛТД"треті особи, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5 2. Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" провизнання недійсним правочину купівлі-продажу нежитлового приміщення

за участю представників:

позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_6

відповідача-1: Гамкрелідзе К.Ю., Деревянко І.В.

відповідача-2: не з'явився

третьої особи-1: не з'явився

третьої особи-2: не з'явився

ОСОБА_4, як засновник Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі -"ТОВ") "Крокус ЛТД", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "ПУМА Україна" та ТОВ "Крокус ЛТД" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу 1/25 нежитлового приміщення, розташованого по вул. Майдан Незалежності, 7 у м. Полтава, укладеного 16.06.2009 р. між відповідачами та посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Крім того, позивач просив повернути ТОВ "Крокус ЛТД" нежитлове приміщення, що було предметом продажу за спірним правочином, і поновити державну реєстрацію права власності на дане приміщення за ТОВ "Крокус ЛТД".

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням його корпоративних прав та прав на управління товариством внаслідок укладення спірного правочину, що зумовлює необхідність застосування ст.ст. 98, 203, 215, 216 ЦК України.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.02.2012 р. (суддя Босий В.П.) в позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване нормами ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 167 ГК України, ст.ст. 10, 12 Закону України "Про господарські товариства" (надалі -"Закон") та відсутністю в учасника товариства права визнавати недійсними правочини, що були укладені самим товариством, оскільки таке право не є складовою корпоративних прав учасника.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2012 р. (судді Здоровко Л.М., Плахов О.В., Шутенко І.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено;

визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 16.06.2009 р., посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 2869;

зобов'язано ТОВ "ПУМА Україна" повернути ТОВ "Крокус ЛТД" 1/25 частину нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Полтава, майдан Незалежності, буд. 7;

зобов'язано ТОВ "Крокус ЛТД" повернути ТОВ "ПУМА Україна" грошові кошти, отримані у якості розрахунку за договором купівлі-продажу від 16.06.2009 р., посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 2869.

постанова суду апеляційної інстанції мотивована укладенням спірного правочину від імені ТОВ "Крокус ЛТД" особою, яка не мала відповідних повноважень, та наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ТОВ "ПУМА Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2012 р. та залишити в силі рішення господарського суду Полтавської області від 10.02.2012 р.

Касаційна скарг обґрунтована прийняттям апеляційним господарським судом постанови з порушенням ст. 1 ГПК України, без врахування вимог ст.ст. 16, 149 ЦК України, ст.ст. 134, 167 ГК України, ст.ст. 10, 12 Закону України "Про господарські товариства".

Учасники процесу згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 та треті особи не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111-7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно установчого договору і Статуту, зареєстрованого розпорядженням виконкому Полтавської міської Ради № 663-р від 18.082000 p., співзасновниками ТОВ "Крокус ЛТД" є ОСОБА_4 із часткою у 49,48%, ОСОБА_9 із часткою у 49,8 % та ОСОБА_10 із часткою у 0,72 %.

16.06.2009р. між ТОВ "Крокус ЛТД" та ТОВ "ПУМА Україна" укладено Договір купівлі-продажу 1/25 нежитлового приміщення, розташованого по вул. Майдан Незалежності, 7 у м. Полтава. Ціна продажу склала 500 000,00 грн. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору недійсними, суд апеляційної інстанції керувався нормами ст.ст. 203, 215 та 216 ЦК України та дійшов висновку, що оскаржуваний правочин укладений від імені ТОВ "Крокус ЛТД" особою, яка не мала відповідних на те повноважень.

Втім, при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції проігноровано норми ст.ст. 1, 12 ГПК України.

Так, згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України, до компетенції господарських судів віднесені справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

При цьому ч. 3 ст. 167 ГК України визначає корпоративні відносини як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, перелік яких наведено у ст. 10 Закону України "Про господарські товариства". Нормами даної статті учасникам надано право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами.

Отже, виходячи з положень наведених норм, господарському суду підвідомчі корпоративні спори між учасниками товариства та між учасником і господарським товариством.

В той же час, спір у даній справі стосується визнання недійсними Договору купівлі-продажу 1/25 нежитлового приміщення, яке було власність ТОВ "Крокус ЛТД".

Згідно ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 115 ЦК України, товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, одержаного в результаті його господарської діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Частина 1 статті 134 ГК України унормовує, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно, неможливим є ототожнення прав та інтересів учасника з правами та інтересами самого господарського товариства, які формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим учасниками, а спеціально уповноваженими на це виконавчими органами товариства.

Враховуючи, що законом не передбачено права учасника господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, є таким, що не підлягає задоволенню позов учасника про визнання недійсним договору, вчиненого господарським товариством.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

В свою чергу, постанову суду апеляційної інстанції колегія суддів оцінює як таку, що прийнята всупереч нормам ст. 104 ГПК України та без встановлення наявності у позивача суб'єктивного права на звернення із позовом у цій справі.