Доповідач -суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційні

скарги Луганського обласного клінічного

онкологічного диспансеру

та Луганської обласної ради

на рішення господарського суду Луганської області

від 06 02.2012 року

та постанову Донецького апеляційного господарського

суду від 14.03.2012 року

у справі № 9пн/5014/124/2012 (5/79пн/2011)

господарського суду Луганської області

за позовом Луганського обласного клінічного

онкологічного диспансеру

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валеас"

за участю третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог на

предмет спору на стороні

позивача Луганської обласної ради

про звільнення приміщення

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - не з"явились

третьої особи - не з"явились

В травні 2011 року Луганський обласний клінічний онкологічний диспансер звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валеас" про зобов'язання останнього звільнити нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: м. Луганськ, вул. Краснодонська, 8, загальною площею 27,1 кв. м., та стягнення з відповідача судових витрат.

Рішенням господарського суду Луганської області від 06 лютого 2012 року (суддя Ворожцов А.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14 березня 2012 року (судді: Бойко І.А., Зубченко І.В., Мартюхіна Н.О.), в задоволені позову відмовлено.

В касаційних скаргах Луганський обласний клінічний онкологічний диспансер та Луганська обласна рада, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати судові акти першої й апеляційної інстанцій та повністю задовольнити позов.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин і повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.04.2008 року між Луганським обласним клінічним онкологічним диспансером (орендодавець) та ТОВ "Валеас" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Луганської області № 06/498, за яким орендодавець передає орендарю у строкове платне користування з метою створення аптечного пункту окреме індивідуально визначене нерухоме майно, площею 27,1 кв. м., розміщене за адресою: м. Луганськ, вул. Краснодонська, 8, на першому поверсі будівлі, що знаходиться на балансі Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру.

Згідно п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

На виконання умов пункту 7.1. договору позивач за актом приймання-передачі нежитлового приміщення, підписаним обома сторонами, передав відповідачеві майно, що є предметом оренди.

В пунктах 10.8 договору сторони погодили, що він укладений на 35 місяців та діє з 01.04.2008 року по 01.03.2011 року (п. 10.1 договору) і його чинність припиняється після закінчення строку, на який його укладено. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які ним передбачені.

Позивач листом № 58 від 26.01.2011 року попередив відповідача про відсутність наміру продовжувати орендні правовідносини після закінчення строку дії договору № 06/498 від 01.04.2008 року, а відповідач, в свою чергу, посилаючись на приписи п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" (1759-17) , вказав про продовження строку дії договору до 01.04.2013 року.

Проте, 29.03.2011 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення переданого в оренду нежитлового приміщення у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди № 06/498 від 01.04.2008 року, яка залишена ТОВ Валеас" без відповіді і задоволення.

Вимоги позивача мотивовані безпідставним перебуванням відповідача у приміщенні після припинення дії договору (після 01.03.2011 року), внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання ТОВ "Валеас" звільнити вищезазначене нежитлове приміщення у примусовому порядку.

Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частинами 2, 3 статті 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін (частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" №1759-VI від 15.12.2009 року (1759-17) ).

Згідно пункту 5 Прикінцевих положень до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" №1759-VI від 15.12.2009 року (1759-17) термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, вірно вказав на відсутність підстав для звільнення відповідачем орендованого приміщення і повернення його позивачу з огляду на продовження терміну дії укладеного між сторонами договору від 01.04.2008 року № 06/498 в силу приписів пункту 5 Прикінцевих положень до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" № 1759-VI від 15.12.2009 року (1759-17) , якими встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема, суду та особам, які беруть участь у справі. Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від часу, що сплинув після події, поширеності інформації про подію в певній місцевості. Загальновідомі обставини не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність - очевидна, і доказування їх є зайвим.

Зважаючи на те, що згідно пункту 1 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 року № 503/97 (503/97) Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 року №1759-VI (1759-17) офіційно оприлюднений 30.12.2009 року в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур'єр" №244, тому цей факт є загальновідомим і не потребує доказування.

Як зазначалось вище, законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" (1759-17) внесено зміни до частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Згідно пункту 5 Прикінцевих положень цього Закону (2269-12) термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом (2269-12) , вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Обов'язковість виконання всіма державними органами, в тому числі сторонами у справі, імперативних приписів вказаного закону не поставлено законодавцем у залежність від намірів власника (орендодавця) чи балансоутримувача використовувати орендоване майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем (суб'єктом малого підприємництва) меншого, ніж 5 років, терміну продовження договорів оренди державного та комунального майна.

Відтак, мінімальний п'ятирічний термін дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених до набрання чинності цим Законом (до 30.12.2009 року), в тому числі договору оренди нерухомого майна № 4 від 05.01.2009 р., є встановленим в силу імперативних приписів п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 року (1759-17) № 1759, що свідчить про конституційний обов'язок сторін дотримуватись приписів цього Закону (1759-17) .

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарського суду Луганської області та Донецького апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для користування відповідачем орендованим майном після 01.03.2011 року, оскільки вищевказаними положеннями законодавства передбачено продовження терміну дії вищевказаного договору до п'яти років з дня укладення.

В зв"язку з викладеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення та постанова апеляційного господарських судів ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5- 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційні скарги Луганського обласного клінічного онкологічного диспансеру та Луганської обласної ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2012 року у справі № 9пн/5014/124/2012 (5/79пн/2011) залишити без змін.