Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мехбудсервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2010 р. та рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2010 р.

у справі № 47/303 господарського суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мехбудсервіс"

до відповідача Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна

компанія "Київбудком"

про стягнення 126689,50 грн.

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мехбудсервіс" – Золотов О.В.;

Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" – Кузьменко М.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мехбудсервіс" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом та просило стягнути з відповідача –Закритого акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" 125436,48 грн., у т.ч. 110073,60 грн. основної заборгованості, 2222,18 грн. трьох процентів річних та 13140,70 грн. збитків від інфляції.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав у строк, встановлений договором № б/н від 26.12.2006р., взяті на себе зобов’язання з повної оплати наданих послуг, а сплатив кошти за виконані роботи лише частково (а.с. 2-5).

Відповідач у відзиві на позов просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач:

- оспорює факт виконання позивачем робіт у липні-вересні 2008р. та узгодження їх вартості сторонами;

- вказує на те, що договір про надання транспортних послуг діяв лише до 30.10.2007р., а п.5.3, на який посилається позивач, передбачає продовження строку дії договору оренди (а.с.68-70).

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.02.2010р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.123-126).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- ціна послуг за договором від 26.12.2006р. сторонами не узгоджена;

- позивачем не доведено факт надання відповідних послуг, враховуючи, що акти відповідачем не підписані; доказів їх направлення відповідачу не надано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2010р. рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2010р. залишено без змін (а.с. 149-154).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мехбудсервіс"звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення щодо задоволення позовних вимог.

Вимоги поданої касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.158-161).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргою такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

26.12.2006р. між сторонами у справі –ЗАТ "Київська будівельна компанія "Київбудком" та ТОВ "Мехбудсервіс" укладено договір про надання транспортних послуг, предметом якого є надання позивачем відповідачу будівельних машин і механізмів для роботи на будівельному майданчику будівництва ВАТ "ЛуАЗ" в м. Луцьку за плату.

Судами невірно визначено правову природу вказаного договору, у зв’язку з чим помилково до правовідносин сторін за таким договором застосувались норми, які регулюють підрядні відносини та відносини з надання послуг.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу ; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Отже, для договору підряду характерним є отримання певного матеріалізованого результату, який і є предметом такого договору, зокрема, створення певного об’єкта, перетворення його на інший тощо.

Відповідний договір не можна віднести і до договору про надання послуг, враховуючи наступне.

В силу ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, на відміну від договору підряду нічого нового в результаті виконання зобов’язань за договором про надання послуг не створюється, тобто не має матеріалізованого результату, оскільки відповідна послуга споживається під час її надання.

Між тим, судами не встановлено, що, в силу факту укладення відповідного договору, у позивача виник обов’язок щось створити або виконати якісь дії, результат яких би споживався відповідачем. Так, договором не визначено, що його предметом є виконання певних робіт чи надання саме позивачем послуг з використанням власних машин і механізмів.

При цьому, як встановлено судами, за умовами договору, позивач зобов’язався надати машини і механізми для певних цілей - роботи на будівельному майданчику, тобто договором визначений обов’язок надати відповідачу певне майно у користування, з зазначенням цільового його використання.

Крім того, договором визначено обов’язок відповідача використовувати машини і механізми згідно паспортних даних, інструкцій з експлуатації, тобто визначений обов’язок використовувати майно за цільовим його призначенням (п.2.2.1 договору).

Оплата за умовами договору здійснюється за одну машино-годину, а не за вид певної роботи, яка виконується за допомогою таких механізмів, що додатково свідчить про те, що предметом такого договору є користування майном і вартість такого користування залежить не від результату та виду роботи, яка виконується з використанням таких механізмів, а від фактичного часу знаходження таких машин та механізмів у володінні та користуванні відповідача (п.2.2 договору).

Також, при визначенні правової природи договору, судами не взято до уваги наявність у договорі умов щодо понесення позивачем витрат на оплату праці водія (п.1.2.договору); зобов’язання забезпечити машини і механізми водіями належної кваліфікації тощо.

Аналіз відповідних прав та обов’язків сторін за договором, зміст їх зобов’язань дає підстави вважати, що відповідний договір за своєю правовою природою більш подібний до договору найму транспортного засобу.

Так, згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму транспортного засобу, за змістом ст. 798 ЦК України, можуть бути, зокрема, наземні самохідні транспортні засоби. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує ; відповідно до ч.3 ст. 805 ЦК України, екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем, який несе витрати на його утримання тощо.

Подібні умови визначені і укладеним сторонами договором.

Предметом спору у даній справі фактично є не зобов’язання з оплати виконаних робіт, вид та результат яких не визначений сторонами у договорі, отже, не становить предмет такого договору, а зобов’язання з оплати користування машинами і механізмами, наданими позивачем відповідачу за відповідним договором.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили, що відповідач зобов'язався своєчасно проводити щомісячну оплату згідно актів на підставі оформлених рапортів, подорожніх листів, талонів замовника - до 10 числа наступного за оплачуваним місяця (п. 3.1. договору). При цьому, оплата проводиться за 1 машино-годину; вартість роботи механізмів встановлюється у протоколі узгодження цін (п. 3.3. договору від 26.12.2006р.).

Строк дії договору визначено з 26.12.2006 р. до 30.10.2007 р. включно (п. 5.1. договору). При цьому, п.5.3 договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що передбачені договором.

Зважаючи на те, що, в порушення п. 3.3. договору від 26.12.2006р., вартість роботи механізмів не була встановлена у протоколі узгодження цін, крім того, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не підписані відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстави для оплати відсутні. Із вказаним висновком суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак, висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до невірного визначення прав та обов’язків сторін; порушенням норм процесуального права. Зазначені порушення не усунуті судом апеляційної інстанції під час перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку.

Так, висновку, що договір містить елементи договору підряду та договору про надання послуг, суди дійшли не надавши оцінки правам та обов’язкам сторін за договором; не встановивши чи має місце в даних правовідносинах передання замовнику результату виконаних робіт і які фактично правовідносини виникли у сторін в силу факту укладення зазначеного договору.

Крім того, висновку про неузгодженість ціни, суди дійшли з порушенням вимог ст. 43 ГПК України, а саме не надавши оцінки, у сукупності з зібраними у справі доказами, наданим позивачем документам, які визначають вартість роботи машин та механізмів, та не витребувавши у позивача, в порушення вимог ст. 38 ГПК України, та не оцінивши докази здійснення відповідачем часткової оплати, на що позивач посилався, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, щоб могло свідчило про прийняття відповідачем цінової пропозиції позивача.

Між тим, згідно ч.2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зазначаючи, що документи щодо вартості машино-години роботи машин і механізмів складені в односторонньому порядку позивачем, судами, в порушення вимог ст. 38 ГПК України, не встановлено: чи мав місце факт направлення позивачем вищевказаних документів на адресу відповідача, чи не схвалив таку пропозицію відповідач шляхом вчинення ним дій, які свідчать про його згоду з такою пропозицією.

Крім того, судом першої інстанції відхилені в якості доказів виконання позивачем зобов’язань за договором надані ним акти, що підтримано апеляційною інстанцією, яка зазначила, що наявність у графі "замовник" підпису, ще не підтверджує виконання зобов’язань позивачем за договором, оскільки відповідний підпис не посвідчено печаткою і позивачем не доведено, що вони підписані від імені відповідача повноваженою особою.

Однак, такого висновку суди дійшли з порушення норм процесуального права.

Так, в силу ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу ч.1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В підтвердження виконання зобов’язань за договором позивачем надано зазначені акти, які містять підпис від імені відповідача у справі. Саме відповідач заперечує, що підпис на таких актах здійснено від його імені повноважною на те особою, таким чином, саме він, в силу ст. 33 ГПК України, має довести такі обставини, в силу яких ним заперечується факт підписання таких актів.

Згідно ч.3 ст. 43 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу ст. 47 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Отже, суди мали з’ясувати шляхом витребування пояснення у позивача ким підписані вказані акти від мені відповідача; у разі необхідності, витребувати пояснення у особи, на яку вказує позивач як таку, що підписала акти від імені відповідача; встановити чи мала відповідна особа повноваження на вчинення відповідних дій від імені відповідача. Крім того, суди також мали дослідити чи не вчиняв відповідач у подальшому дій, які свідчать про схвалення відповідних дій такої особи, у разі, якщо буде встановлено, що відповідна особа діяла без наявності на те повноважень.

Для з’ясування особи, яка підписала акти від імені відповідача, окрім витребування відповідного пояснення у позивача, особи, на яку вказує позивач як на таку, що підписала акти від імені відповідача, суд першої інстанції не позбавлений можливості, для перевірки відповідних обставин (у разі заперечення підпису особою, на яку вказує позивач, за умови наявності у неї відповідних повноважень підписувати акти) відповідності з ст. 41 ГПК України, призначити почеркознавчу експертизу.

Крім того, враховуючи правову природу укладеного сторонами договору, суд має також встановити, що мають підтверджувати акти, підписання яких передбачено умовами договору, враховуючи, що предметом договору не є виконання певних робіт та надання послуг.

Неповне дослідження обставин, що мають значення для повного та об’єктивного вирішення спору є порушенням ст. 47 ГПК України.

Принцип об’єктивної істини, тобто обґрунтованості висновків, викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст. ст. 38, 41 ГПК України та рядом інших норм ГПК України (1798-12) .

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, які не усунуті апеляційною інстанцією, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судом дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.

Зазначені порушення не можуть бути виправлені касаційною інстанцією з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст. 1117 ГПК України.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 125, 129 Конституції України, ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мехбудсервіс" задовольнити частково.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2010р. та рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2010р. у справі №47/303 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

4. постанова касаційному оскарженню не підлягає.