Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданнях взяли участь представники :

Ухвалою від 16.06.10 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Сільської ради б/н від 14.05.10 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 29.07.10.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111 -4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 29.07.10 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 29.07.10 представники Сільської ради, Райдержадміністрації, Товариства та Інспекції не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 29.07.10 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участю представника Прокуратури.

Про вказані обставини представника Прокуратури повідомлено на початку судового засідання 29.07.10. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою присутнього представника Прокуратури, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111 -5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.07.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як вбачається з правового аналізу матеріалів справи, у липні 2009 року Прокуратура в інтересах держави в особі Сільської ради звернулась до господарського суду Хмельницької області з позовом до Райдержадміністрації та Товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державного акту на право власності на таку земельну ділянку.

Ухвалою від 09.07.09 господарського суду Хмельницької області вказана позовна заява була прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні.

Також, матеріали справи свідчать, що 04.02.10 Сільською радою в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано до суду заяву про доповнення позовних вимог (погоджену з представником Прокуратури), за змістом якої Сільська рада просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та застосувати наслідки його недійсності, скасувати державний акт на право власності на таку земельну ділянку та визнати недійсним розпорядження Райдержадміністрації про продаж Товариству земельної ділянки несільськогосподарського призначення на території Сільської ради.

Також, 04.02.10 Сільська рада звернулась з клопотанням в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України про накладення арешту на земельну ділянку, придбану Товариством за спірним договором, право власності на яке посвідчено оскарженим у межах даної справи державним актом на право власності на земельну ділянку; та заборону Товариству вчиняти дії щодо поділу на частини земельної ділянки, придбаної за спірним договором.

Ухвалою від 22.02.10 господарського суду Хмельницької області (суддя Смаровоз М.В.), Сільській раді, зокрема, відмовлено в прийнятті заяви в частині доповнення заявлених у позовній заяві вимог додатковими позовними вимогами про застосування наслідків недійсності укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним розпорядження Райдержадміністрації про продаж Товариству земельної ділянки несільськогосподарського призначення на території Сільської ради; а також відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення позову у справі.

При винесенні такої ухвали місцевий суд звернув увагу на те, що у ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміється збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. При цьому, суд вказав, що часткове неприйняття судом заяви від 04.02.10 не позбавляє права прокурора (або Сільської ради) на звернення до суду із окремим позовом (позовами) з дотриманням при їх поданні вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відмовляючи у задоволенні клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову у даній справі, суд першої інстанції врахував немайновий характер спору, а також те, що Сільською радою не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в даній справі.

Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого суду (у визначеній частині), Сільська рада звернулась з апеляційною скаргою, у прийнятті якої було відмовлено ухвалою від 24.03.10 Житомирського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Філіпової Т.Л., суддів –Горшкової Н.Ф., Майора Г.І.) з посиланням на ту обставину, що нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не передбачено можливості оскарження ухвал суду, якими вирішено відповідні питання.

Вважаючи зазначені процесуальні акти помилковими, Сільська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить ухвалу від 22.02.10 господарського суду Хмельницької області (у визначених частинах) та ухвалу від 24.03.10 Житомирського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі рішення, яким прийняти заяву Сільської ради про доповнення позовних вимог та задовольнити її клопотання про застосування заходів до забезпечення позову.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 55, 129 Конституції України, ст.ст. 22, 58 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство у своєму відзиві на касаційну скаргу щодо доводів та вимог скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Сільської ради залишити без задоволення, а оскаржені процесуальні акти –без змін.

Присутній у судовому засіданні 29.07.10 представник Прокуратури підтримав позицію, викладену у касаційній скарзі Сільської ради, та просив її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Прокуратури, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Отже, суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемлюються права і свободи особи, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства –забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень. Встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено. Таким чином, законодавцем визначено, що відповідна ухвала суду може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Комплексний аналіз положень ст. 67 Господарського процесуального кодексу України та п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України в контексті принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 42 Господарського процесуального кодексу України) свідчить про те, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як ухвали про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в забезпеченні позову.

Щодо правильності застосування Сільською радою та судами приписів ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

За змістом зазначеного правового положення вбачається, що у разі, коли позивач з посиланням на ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подає заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою фактично основні вимоги доповнюються додатковими, відповідна заява по своїй суті не є власне заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Отже йдеться про об'єднання в одній позовній заяві двох різних вимог, і таке об'єднання має відповідати приписам ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України. Порушення правил об'єднання вимог з урахуванням конкретних обставин справи може бути підставою для повернення додатково поданої заяви без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (така ухвала згідно ч. 2 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України підлягає оскарженню), а не відмови у задоволенні відповідної заяви.

Разом з тим, слід зазначити що винесення судом процесуального акта не передбаченого нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не може бути підставою для відмови його перегляду в апеляційному порядку.

При розгляді апеляційної скарги Сільської ради апеляційний суд наведеного до уваги не взяв, у зв'язку з чим ухвала від 24.03.10 Житомирського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для здійснення розгляду апеляційної скарги Сільської ради по суті.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що справа переглядалась касаційним судом за відсутності оригіналу апеляційної скарги Сільської ради. Проте, для перегляду справи судом апеляційної інстанції по суті фактична наявність оригіналу відповідної апеляційної скарги з доданими до неї документами є обов'язковою, а тому у разі продовження існування відповідної правової позиції, Сільській раді слід негайно вжити заходів щодо залучення оригіналу апеляційної скарги на ухвалу від 22.02.10 господарського суду Хмельницької області до матеріалів справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області задовольнити частково.

Ухвалу від 24.03.10 Житомирського апеляційного господарського суду у справі № 8/38-Н господарського суду Хмельницької області скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області на ухвалу від 22.02.10 господарського суду Хмельницької області (у визначених апелянтом частинах) по суті.

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.