Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

В червні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Безпеки Бізнесу" звернулось до господарського суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 про стягнення 10596,93 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не повністю розрахувався з ним за надані охоронні послуги.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.10.2009 року (суддя Зінченко Н.Г.) позов задоволено.

Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 9200,0 грн. боргу, 200,93 грн. 3% річних, 1196,0 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

Рішення мотивоване обгрунтованістю позовних вимог.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.03.2010 року (судді: Н.Д.Коробка –головуючий, Л.П.Кагітіна, Т.М.Шевченко) рішення місцевого господарського суду скасовано, а в позові відмовлено.

При цьому, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір припинив свою дію, між сторонами існують позадоговірні правовідносини, однак з цих підстав позов не заявлено.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Безпеки Бізнесу" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, 23.03.2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Безпеки Бізнесу" (охорона) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4 (замовник) було укладено договір про надання охоронних послуг № 13, за умовами якого замовник передає, а охорона приймає на себе обов'язки охороняти об'єкти, що належать замовнику на підставі документів, підтверджуючих право власності на майно, розміщене по вул.Восточна, 3 в м.Запоріжжя.

В п.п.3.3, 3.4 договору сторони погодили, що оплата за надані послуги проводиться в два етапи: 50% узгодженої суми місячної оплати до 15 числа поточного місяця, решта – до 30 числа поточного місяця; вартість послуг відображається в актах прийому-передачі виконаних робіт, які складаються щомісячно.

Договір у відповідності до п.п.6.1, 6.2 укладено строком на 1 рік і вступає в силу з моменту його підписання сторонами та вважається пролонгованим на 1 рік, якщо ні одна із сторін не заявить про його анулювання у за 1 місяць до закінчення строку його дії.

Вирішуючи спір у справі, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що строк укладеного між сторонами договору № 13 від 23.03.2005 року, який було пролонговано на 1 рік, закінчився 23.03.2007 року, а отже договірні відносини між сторонами відсутні.

Однак, з таким висновком суду погодитися не можна, з огляду на наступне.

Як було встановлено, сторони в договорі передбачили можливість його пролонгації на наступний рік у разі відсутності заяви однієї із сторін про його анулювання.

Як свідчать матеріали справи та стверджують сторони, у період з березня 2005 року по травень 2008 року (включно) взяті на себе зобов'язання за договором виконувались ними належним чином; жодних заяв, листів чи повідомлень про анулювання укладеного договору чи про намагання сторін його анулювати у матеріалах справи не міститься, що свідчить про те, що цей договір продовжив свою дію.

З приводу надання охоронних послуг протягом червня –липня 2008 року між сторонами виник спір.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими доказами.

Як визначено в п.п.4.2, 4.3 укладеного між сторонами договору, факт прийняття та здачі об'єкту під охорону засвідчується підписами відповідальної особи замовника та працівників охорони у відповідних графах "Журналу прийому-передачі зміни".

Однак, докази, які б підтверджували прийняття та здачу об'єкту під охорону сторонами не подано, а господарськими судами в порушення ст. 38 Господарського процесуального кодексу України не витребувано.

Акти прийому-передачі виконаних робіт, складені позивачем, відповідачем не підписані. При цьому, ні господарським судом першої інстанції, ні апеляційним не з'ясовано причин відмови відповідача від їх підписання.

Як визначено в ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України та положень ст. 193 Господарського кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, задовольняючи позов, місцевий господарський суд не дослідив, чи надавались позивачем належними чином послуги з охорони об'єктів відповідача.

Поза увагою суду залишились, зокрема, наявні в матеріалах справи вирок Коммунарського районного суду м.Запоріжжя про визнання ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які охороняли об'єкт відповідача, винними у скоєнні крадіжки його майна, а також постанова про порушення кримінальної справи по факту крадіжки майна відповідача.

Згідно ст. 47 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, розглядаючи вказаний спір, суди обох інстанцій на вказане уваги не звернули.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.

Неповне з’ясування обставин справи привело до прийняття рішень, які не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всім доказам дати оцінку в їх сукупності і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Безпеки Бізнесу" задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.03.20010 року та рішення господарського суду Запорізької області від 19.10.2009 року у справі № 4/229/09 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.