Вищий господарський суд України в складі колегії

Рішенням господарського суду Донецької області від 31.01.2008 (суддя А.Ємельянов) позов про визнання права власності задоволено.

Суд дійшов висновку, що позивач як орендар земельної ділянки, наданої для в оренду для виробництва столярних та теслярських виробів, з метою задоволення виробничих потреб збудував будівлю складу та будівлю цеху з виробництва меблів, висновок ДП" Макіївський державний проектний інститут" свідчить про дотримання будівельних норм і правил при будівництві спірних об'єктів, стан спірних об'єктів дозволяє їх експлуатацію, відповідач на звернення про оформлення права власності відмовив, тому за приписами ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Прокурор в касаційному поданні просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд господарському суду першої інстанції.

Прокурор зазначає, що суд не врахував приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15 Цивільного кодексу України та тих обставин, що відповідач є лише органом реєстрації і не є особою, яка оспорює право власності позивача, в порушення вимог ст.ст. 328, 331, 376, 392 Цивільного кодексу України суд не з'ясував обставин дотримання загальних вимог при будівництві щодо проектної документації, дозвільних документі на будівництво, дотримання містобудівних регламентів та правил, прийняття об'єкту в експлуатацію, порушення прав власника землі, якого до участі у справі не залучено.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши прокурора, яка вимоги подання підтримала, вважає, що подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом вимог позову у справі є визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до норми частини другої ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини четвертої ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на землю належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів в містах. Від іменні та в інтересах територіальних громад відповідно до закону правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності здійснюють органи місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів ст. 12 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" розпорядження землями територіальних громад здійснюють місцеві ради, до виключної компетенції яких належить вирішення питань регулювання земельних відносин.

Статтею 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлені повноваження виконавчих органів місцевих рад в галузі будівництва, до яких віднесено: надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об’єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, зупинення будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності, видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.

Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що належним відповідачем у справі про самочинне будівництво є відповідна (сільська, селищна, міська) рада, до компетенції якої належить вирішення питань щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності (ст. ст. 8 - 12 Земельного кодексу України), вирішення питання вибору, вилучення (викупу) земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування, вирішення питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій (ст. ст. 10 - 12 Закону України "Про планування та забудову територій").

Вирішуючи спір у даній справі суд не з'ясував обставин вирішення власником питання про надання позивачу земельної ділянки, розташованої під уже збудованим об'єктом нерухомості, на умовах відповідного цільового призначення, відношення власника земельної ділянки щодо визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за позивачем.

Таким чином, при розгляді спору судом прийнято рішення, що стосуються прав та обов’язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме не залучено власника землі в особі відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 цього закону передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.

Статтею 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлені повноваження виконавчих органів місцевих рад в галузі будівництва, до яких віднесено: надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об’єктів містобудування незалежно від форм власності, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, зупинення будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності, видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.

Суд не звернув уваги на вимоги абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, відповідно до яких право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Необхідність прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, передбачена ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.

Обставин надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об’єкту містобудування, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, надання дозволу на проведення будівельних робіт, підстави відсутності відповідного дозволу чи його не надання як і підстав не прийняття об'єкта в експлуатацію у встановленому порядку суд не встановив.

Зазначене свідчить про порушення судом вимог ст. ст. 4, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи та є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляду господарському суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України (1798-12) , ст.ст. 6, 8, 125, 129, 150 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 (v008p710-10) , Вищий господарський суд України

Касаційне подання задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 31.01.2008 у справі № 8/3 господарського суду Донецької області скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду Донецької області.

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.