Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Від скаржника: Скржешевський М. С. Дов. від 05.05.10 року

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.11.2009 року порушено провадження у справі № 15/452-б про банкрутство ТОВ "ІПЕК-ГРУП".

Постановою господарського суду м. Києва від 01.12.2009 року у справі № 15/452-б (суддя Хоменко М. Г.) на підставі ст.ст. 22- 25, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ТОВ "ІПЕК-ГРУП" визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Храмченка В. А.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ЗАТ "Фоззі" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку ст. 107 ГПК України, в якій просить: скасувати постанову господарського суду м. Києва від 01.12.2009 року, посилаючись на порушення місцевим судом норм ГПК України (1798-12) та ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(Далі –Закон).

До початку судового засідання від ліквідатора надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги скаржника, однак вищезазначене клопотанням судом відхилено, оскільки нез'явлення представника не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Заслухавши пояснення представників, переглянувши в касаційному порядку прийняту у справі постанову місцевого господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла висновку, що касаційна скарга ЗАТ "Фоззі" підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже в контексті викладеного норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону предметом доказування є визначення місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів за її місцезнаходженням (постанова Верховного Суду України від 06.06.2006 року у справі № Б48/12-05 та від 06.11.2007 року у справі №43/427).

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом;місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакції чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року №2452-IV (2452-15) ) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності-місцезнаходження іншого органу чи особи. Уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте установчі документи ТОВ "ІПЕК-ГРУП" в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування місцезнаходження боржника.

Відповідно до ст. 2 ГПК України та ч.2 ст. 6 Закону господарський суд порушує справу про банкрутство за письмовою заявою кредитора чи боржника.

Законом встановлено різні підстави порушення провадження у справі про банкрутство залежно від того, хто саме (кредитор чи боржник) звертається до господарського суду з відповідною заявою.

За заявою кредитора (кредиторів) справа про банкрутство порушується господарським судом за наявності підстав, передбачених у ч. 3 ст. 6 Закону.

Згідно частини 3 статті 6 (надалі Закон) справа про банкрутство порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до 1 ст. 52 Закону про банкрутство, згідно з якою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, за змістом ч.3 ст.6 та ч. ч. 1, 8 ст. 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх безспірність.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство (даної правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 22.09.2009 року у справі №50/74).

При постановлені постанови судом першої інстанції не було взято до уваги зазначених вище положень чинного законодавства та належним чином не з'ясовано підстав порушення справи про банкрутство, безспірності вимог кредитора та продовження процедури банкрутства, оскільки кредитором не було надано та в матеріалах справи відсутні відповідні документи, які підтверджують безспірність вимог ініціюючого кредитора до боржника.

Ухвалою господарського суду м. Києва викладену в ухвалі від 10.11.2009 року ДПІ в Дарницькому районі зобов'язано надати суд інформацію про підприємницьку діяльність боржника.

На вимогу суду Державна податкова інспекція в Дарницькому районі повідомила суд, що боржник звітував до податкового органу за липень з податку на прибуток за I кварта 2009 року.

Розглянувши справу господарським судом не встановлено наявність або відсутність підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство.

Хоча дослідження цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення питання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі в порядку ст. 52 Закону.

Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору), як це передбачено п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" (v0015700-09) .

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в постанові господарського суду м. Києва від 01.12.2009 року про визнання Товариство з обмеженою відповідальністю ""ІПЕК-ГРУП" банкрутом, в порушення ст. 43 ГПК України, не надано оцінки, а також належним чином не проаналізовано наявність у боржника ознак, передбачених ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Вказане свідчить, що місцевий господарський суд безпідставно порушив провадження у справі, у відсутності доказів наявності підстав передбачених ст. 52 Закону, отже враховуючи викладене постанова господарського суду м. Києва від 01.12.2009 року підлягає скасуванню, а провадження у справі про банкрутство –припиненню.

Керуючись ст. ст. 125, 129 Конституції України, ст. ст. 1117, 1119 - 11111, 11113 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Фоззі" на постанову господарського суду м. Києва від 01.12.2009 року у справі №15/452-б задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 01.12.2009 року у справі №15/452-б скасувати.

Провадження у справі №15/452-б припинити.

постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.