4/17-3520-2011 Про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу - 27.03.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.11.2011 (суддя Літвінов С.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 (судді: Воронюк О.Л., Єрмілов Г.А., Лашин В.В.), в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

ПАТ "СК "Соверен" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 22, 29, 37, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон). Зокрема, скаржник вказує на те, що він не є страховиком в розумінні Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , у зв'язку з чим, на нього не поширюється дія положень ст.38 вказаного закону. Разом з тим, на думку заявника, зазначеним законом визначений вичерпний перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, до складу яких не входить несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку. Таким чином, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, навіть якщо страхувальник своєчасно не повідомив його про настання страхового випадку. Також скаржник вважає, що оскільки відповідач зобов'язаний був сплатити йому страхове відшкодування до 14.03.2011р. включно, то вимога про стягнення пені, нарахованої ним на суму страхового відшкодування, є правомірною і підлягає задоволенню.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова –скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 10296,11 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, з прийняттям нового рішення про задоволення позову цій частині з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

14.05.2010 ОСОБА_1 (страхувальник) згідно договору добровільного страхування транспортних засобів №1-198-005/09 було застраховано автомобіль СУЗУКІ, д.н. НОМЕР_1 (страховик - ПАТ "СК "Соверен").

11.08.2010р. м.Києві на вул.Комарова, 3 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля СУЗУКІ, д.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля ШКОДА, д.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2

Зазначене підтверджується постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 27.08.2010, відповідно до якої ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні ДТП і притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

В результаті ДТП автомобілю СУЗУКІ, д.н. НОМЕР_1, були спричинені механічні пошкодження.

Відповідно до звіту №409 від 19.10.2010 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля СУЗУКІ, д.н. НОМЕР_1, складає 13571,15 грн.

Згідно платіжного доручення №1902 від 14.12.2010 (а.с.9) та відповідно до страхового акту №12/10-11 Т від 14.12.2010 позивач виплатив на користь власника автомобіля СУЗУКІ, д.н. НОМЕР_1, страхове відшкодування в розмірі 10296,11 грн. з врахуванням франшизи (500 грн.).

Згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії НОМЕР_3 від 14.12.2009 ПАТ "Міська страхова компанія" застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2, забезпечений транспортний засіб –ШКОДА, д.н. НОМЕР_2. Згідно полісу передбачено ліміт відповідальності страховика в розмірі 25500 грн., при чому розмір франшизи становить 0 грн.

З системного аналізу норм ст.ст.33,38 Закону (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що якщо страхувальник або водій, який спричинив ДТП, повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2. п.33.1. ст.22 Закону, то до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила ДТП.

Однак, у зв'язку з тим, що ані страхувальник, ані водій, що спричинив ДТП не повідомили ПАТ "Міська страхова компанія" про настання ДТП у строки, визначені у пп.33.1.2. п.33.1. ст.33 Закону, то відповідно до приписів пп.38.1.1. п.38.1 ст.38 Закону позивач не набув право регресного позову саме до відповідача.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що приписами пп.38.1.1 п.38.1 ст.38 Закону встановлено, що страховик (позивач) після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП (ОСОБА_2), оскільки останній не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 Закону.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 677,71 грн. пені з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Однією з позовних вимог є вимога про стягнення 677,71 грн. пені, нарахованої позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку регресу.

Однак, слід зазначити, що Законами України "Про страхування" (85/96-ВР) та "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п.1 ч.2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі . Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства .

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 677,71 грн. пені.

Водночас, згідно з п.37.2 ст. 37 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, положення п.37.2 ст. 37 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п.37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом .

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч.1 ст.546, ч.ч.1.3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ані Цивільним кодексом України (435-15) , ані Законами України "Про страхування" (85/96-ВР) та "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Проте, колегія не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 10296,11 грн. страхового відшкодування в порядку регресу з огляду на таке.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч.1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдані у даному випадку збитки в межах суми страхового відшкодування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, цивільно-правову відповідальність власника автомобіля ШКОДА, д.н. НОМЕР_2 (ОСОБА_2) застраховано відповідачем згідно з полісом серії НОМЕР_3 від 14.12.2009.

Пунктом 37.4 ст. 37 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків .

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме ПАТ "Міська страхова компанія".

Відповідно до пп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент вчинення ДТП) учасники ДТП зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання ДТП.

Вказана норма не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум коштів у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Підпунктом 38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Тобто зазначена стаття передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову, а не відсутність цього права.

Водночас, згідно п.1.2 ст. 1 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Таким чином, як правильно було зазначено скаржником в обґрунтування своїх заперечень, норми ст. 38 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не поширюються на позивача, який не є страховиком в розумінні цього Закону.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції чітко дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів за участю страховиків, пов'язаних з відшкодуванням шкоди в порядку регресу (постанова ВСУ від 30.01.2012 у справі №23/106).

Разом з тим, не мають значення для правильного вирішення даного спору встановлені судами обставини неповідомлення ПАТ "Міська страхова компанія" її страхувальником про настання ДТП у строки, визначені у пп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", так як дана обставина не може бути підставою для відмови у виплаті відповідачем позивачу страхового відшкодування в порядку регресу.

Наведене вище переконливо свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (ст.ст. 33, 37, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), та наявність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 10296,11 грн. шкоди.

Відповідно до п.п.2,3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1)скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи .

Судами першої та апеляційної інстанцій достеменно встановлено факти виплати позивачем на користь страхувальника страхового відшкодування в спірній сумі (10296,11 грн.) згідно платіжного доручення №1902 від 14.12.2010 (а.с.9), подальшого звернення ПАТ "СК "Соверен" до ЗАТ "Міська страхова компанія" з листом-заявою від 04.02.2011 №500 про виплату вказаної суми страхового відшкодування в порядку регресу на добровільних засадах, отримання цього листа відповідачем та залишення його без відповіді (а.с.49-51).

Вказані обставини не заперечуються відповідачем у відзиві на позов.

Таким чином, у даній правовій ситуації істотні фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлено судами попередніх інстанцій, однак, суди припустилися порушення та неправильного застосування норм матеріального права (ст.ст. 33, 37, 38 Закону "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування), внаслідок чого дійшли помилкових висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 10296,11 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117-11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ПАТ "СК "Соверен" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 21.11.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі №4/17-3520-2011 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 10296,11 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.