Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. –головуючого, Малетича М. М., Мамонтової О.М.,

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Донецькобленерго" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29 березня 2010 року у справі господарського суду Донецької області за позовом ВАТ "Донецькобленерго" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, третя особа –НВК "Бетослав", про стягнення суми,

У листопаді 2009 року ВАТ "Донецькобленерго" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 948,39 грн., з яких: 710 грн. 88 коп. - борг за активну електроенергію, спожиту у листопаді 2008 року., 146 грн. 31 коп. пені, 71 грн. 80 коп. втрат від інфляції та 19 грн. 40 коп. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21 січня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29 березня 2010 року рішення господарського суду Донецької області від 21 січня 2010 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі ВАТ "Донецькобленерго" просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29 березня 2010 року і рішення господарського суду Донецької області від 21 січня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стверджує, що судами порушено положення ст. ст. 526, 610, 614 ЦК України, ст. 193 ГК України та п. 6.18 Правил користування електричною енергією (z0417-96) .

Представники сторін та третьої особи у судове засідання не з’явились.

З огляду на те, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за їх відсутності.

Обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами встановлено, що між сторонами 6 січня 2006 року було укладено договір №4036 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого позивач зобов’язався поставляти на адресу відповідача електричну енергію, а останній - сплачувати її вартість.

За умовами договору постачання електричної енергії мало здійснюватись на об’єкт що розташований в АДРЕСА_1.

Точка продажу електричної енергії, визначена на автоматичному вимикачі А 3143 ТП6/0,4кВ ЦФП, а межа балансової належності –на наконечниках автоматів ТП-6/0,4кВ ЦФП.

Вбачається, що на об’єкті відповідача було встановлено комерційний засіб обліку СА4У –И672М в ТП-6/0,4кВ ЦФП.

Об’єкт, на який постачалась електроенергія за даним договором, знаходився в користуванні відповідача відповідно до Договору оперативної оренди № б/н від 1 листопада 2005 року, укладеного з ВАТ "Слов’янський керамічний комбінат".

Судами встановлено, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 17 листопада 2008 року звернувся до позивача з заявою про розірвання договору №40366 від 6 січня 2006 року.

Вбачається, що на думку позивача, у зв'язку з невчасним повідомленням відповідачем про розірвання договору у останнього виник борг за активну електроенергію, спожиту у листопаді 2008 року, що й стало підставою для звернення з позовом.

За наслідками перевірки оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів щодо того, що позивачем не було виконано вимог п.п.6.18, 7.5 Правил користування електричною енергією (z0417-96) , в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки позивач після отримання заяви про розірвання договору та припинення електропостачання від 17 листопада 2008 року згідно вказаних норм був зобов’язаний негайно припинити електропостачання на вказаний об’єкт.

Крім того, підставними є і висновки щодо недоведеності заявленої позивачем кількості спожитої відповідачем електроенергії за листопад 2008 року, оскільки позивач не надав судам акту прийняття-передачі електричної енергії на об’єкт відповідача за листопад 2008 року, що складений із застосуванням показів визначеного договором №40366 від 6 січня 2006 року лічильника А 3143 ТП6/0,4кВ ЦФП.

Також встановлено, що будь-яких інших належних доказів, у розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження заявлених у позові величин споживання електроенергії відповідачем та які-б свідчили, що вказані величини електричної енергії надійшли саме на лічильник позивача - А 3143 ТП6/0,4кВ ЦФП позивач судам не надав.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, суди повно та всебічно з’ясували всі обставин справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права та підставно відмовили в позові.

За таких обставин рішення судів законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29 березня 2010 року –без зміни.

Враховуючи положення ст. ст. 125, 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року (v008p710-10) та рекомендації постанови президії Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.