Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

В судове засідання прибули представники сторін:

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення позивача та його представника та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до Приватного підприємства "РІВ" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, в якому просив суд зобов’язати відповідачів солідарно по 1/2 частині відшкодувати позивачеві завдану неправомірними діями майнову шкоду на загальну суму 21462 грн. 00 коп.

Протягом розгляду справи позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, в останній редакції доповнень, поданих суду 20.01.2010, позивач просив суд винести рішення про зобов’язання відповідачів солідарно по 1/2 частині відшкодувати позивачеві завдану їх неправомірними діями майнову шкоду на загальну суму 29233 грн. 72 коп., яка складається з переданої відповідачам суми грошових коштів на розробку робочої документації на будівництво в розмірі 15210 грн. 35 коп., в тому числі 49% інфляції, та 14013 грн. 37 коп. збитків в результаті повного демонтажу кіоску, в тому числі 122,7% інфляції.

Відповідачі проти позову заперечують, посилаючись на недоведення позивачем факту спричинення матеріальної шкоди саме неправомірними діями ПП"РІВ" та ФОП ОСОБА_5

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2010 (суддя О.Ліпинський), яке залишене без зміни постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2010 (колегія суддів: П.Павловський,В.Швець,О.Чус), у позові відмовлено повністю з наступних підстав.

В період із квітня 2001 року по грудень 2005 року позивач орендував земельну ділянку площею 5,0 кв.м. за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Миру біля зупинки громадського транспорту "1 міська лікарня", яка була надана йому для розміщення торгівельного кіоску у складі зупиночного комплексу.

Після закінчення терміну оренди, позивач продовжував фактичне користування земельною ділянкою на підставі тимчасової угоди про сплату за фактичне користування земельною ділянкою від 13.04.2006.

22.09.2006 між позивачем та відповідачами, а також іншими власниками кіосків по пр. Миру в м. Кривому Розі, був укладений договір про дольову участь власників торгівельних об’єктів, предметом якого була дольова участь в спільній діяльності в цілях організації та будівництва торгівельного комплексу, розташованого в. м. Кривому Розі на розі пр. Миру та вул. Рєзанова, та отримання у власність торгівельних об’єктів, розташованих в зазначеному торгівельному комплексі.

З метою виконання умов зазначеного вище договору позивач передав ПП"РІВ" грошові кошти в розмірі 10215 грн. 30 коп. на погодження робочого проекту будівництва торгівельного комплексу, що підтверджується доданим до матеріалів справи актом приймання-передачі від 27.02.2007 .

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 31/301-09, договір про дольову участь власників торгівельних об’єктів від 22.09.2006 визнано недійсним.

В зв’язку із визнанням судом недійсним договору про дольову участь власників торгівельних об’єктів від 22.09.2006, позивач просить суд повернути грошові кошти, передані на розробку робочої документації на будівництво в рамках зазначеного вище договору, шляхом зобов’язання відповідачів солідарно по 1/2 частині відшкодувати шкоду завдану неправомірними діями відповідачів у розмірі 15210,35 грн. (з урахуванням 49% інфляції).

Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволені позову в частині вимог щодо відшкодування шкоди в розмірі 15210,35 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У раз недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Повернення виконаного за недійсним правочином відбувається, зокрема, в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України, яка визначає загальні положення про зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав.

Таким чином, на думку судів попередніх інстанцій, визначаючи одержані відповідачами на виконання недійсного правочину грошові кошти як майнову шкоду, позивач невірно визначив спосіб захисту порушеного права, в зв’язку з цим у суду відсутні підстави для задоволення позову у такий спосіб.

Окрім того, в своєму позові ФОП ОСОБА_4 просить суд зобов’язати відповідачів солідарно по 1/2 частині відшкодувати збитки, завдані в результаті повного демонтажу кіоску Позивача, які оцінені ним у 14013 грн. 37 коп.

Для задоволення позову про відшкодування збитків позивач має належними та допустимими доказами довести розмір завданих збитків, факт спричинення цих збитків протиправними діями відповідача, та існування причинного зв’язку між цим діями та шкодою.

Позивач не довів розмір завданих збитків, та факт спричинення цих збитків протиправними діями відповідача, в зв’язку із чим у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування збитків в розмірі 14010 грн. 37 коп.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, скаржник просить рішення та постанову у справі скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частково до задоволення, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв’язку із визнанням судом недійсним договору про дольову участь власників торговельних об’єктів від 22.09.2006, позивач просить суд повернути грошові кошти, передані на розробку робочої документації на будівництво у межах зазначеного вище договору, шляхом зобов’язання відповідачів солідарно по Ѕ частині відшкодувати шкоду завдану неправомірними діями відповідачів у розмірі 15210,35 грн. ( з урахуванням інфляційних втрат).

Відмовляючи у позові за такою вимогою, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що визнаючи одержані відповідачами грошові кошти за недійсною угодою як майнову шкоду, позивач неправильно визначив спосіб захисту порушеного права.

Така правова позиція суду при ухваленні рішення є помилковою.

Предметом позовної вимоги, яким є спосіб захисту порушеного права, визначено присудження до стягнення з відповідачів грошових коштів, сплачених позивачем у межах виконання договору від 22.09.2006. Підставою позову є визнання недійсним цього договору. Предмет і підстава позову відповідають положенням ст. 121 Цивільного кодексу України.

Оцінка позивачем зазначених коштів як майнова шкода не впливає на предмет і підставу позову.

У зв’язку з зазначеним, рішення та постанову у цій частині слід скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

Помилковим є і посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач не довів належними доказами завданих йому відповідачами збитків у результаті повного демонтажу кіоску, зокрема, факту спричинення цих збитків протиправними діями відповідача та існування причинного зв’язку між цими діями та шкодою.

Криворізькою міською радою від 27.09.2006 за № 442 винесене рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Рязанове-проспект Миру та передачу її в оренду відповідачам. На основі цього рішення оформлений договір оренди земельної ділянки від 21.01.2006.

Наявність кіоску позивача на час передачі земельної ділянки відповідачам в оренду, підтверджується, зокрема, листами самих відповідачів про необхідність демонтажу кіоску. Звільнення від відповідальності особи за правопорушення, вчинене на території земельної ділянки, яка перебуває у користуванні такої особи, що спричинило нанесення майнової шкоди іншій особі, можливе за наявності правових підстав покладення відповідальності на особу, яка вчинила таке правопорушення. Отже, обов’язок доказування звільнення від відповідальності за демонтаж кіоску позивача лежить на відповідачах.

Відповідно до положень статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення збитків, на що посилається суд, не є підставою для відмови у позові.

Виходячи з наведеного, рішення та постанову в частині відмови у задоволенні заявлених до стягнення збитків в результаті демонтажу кіоску у сумі 14013,37 грн. слід скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2010, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2010 у справі № 39/241-09 скасувати.

Позовні вимоги про стягнення 15210,35 грн. задовольнити.

Стягнути на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 м.Кривий Ріг з Приватного підприємства "РІВ" м.Кривий Ріг 7605,17 грн. ; з фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 –7605,17 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Справу за позовними вимогами про стягнення збитків у розмірі 14013,37 грн. передати на новий розгляд.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року №8-рп/2010 (v008p710-10) рішення господарських судів не підлягають перегляду в порядку повторного касаційного провадження.