Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У липні 2011 року Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Ради Міністрів АР Крим та Республіканського комітету з земельних ресурсів АР Крим звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до ФОП ОСОБА_6 про (з урахуванням заяви від 20.09.2011 р. а.с. 66)

- зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0070 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення існуючого кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за власний рахунок та повернути зазначену земельну ділянку Раді Міністрів Автономної Республіки Крим;

- стягнення з відповідача шкоди, заподіяної самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки в розмірі 300,95 грн.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 152, 158, 211, 212 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою було встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,0070 га за адресою АДРЕСА_1 для здійснення господарської діяльності за відсутності правовстановлюючих документів та самочинно збудовано об'єкт нерухомості –кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", внаслідок чого винесено припис, притягнуто відповідача до адміністративної відповідальності та нараховано суму збитків за самовільне зайняття земельної ділянки.

У відзиві на позовну заяву ФОП ОСОБА_6 просив відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що розміщення об'єкта роздрібної торгівлі на спірній земельній ділянці було погоджено із Лівадійською селищною радою, яка у 2004 році видала відповідний дозвіл на здійснення торгівлі, і з боку селищної ради заперечень щодо використання відповідачем земельної ділянки не заявлялось, і, більш того, Лівадійською селищною радою рішенням від 04.03.2004 р. було затверджено матеріали попередніх погоджень місця розташування торгового комплексу у с. Охотніче та надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 1,0 га для будівництва торгового комплексу СПД ОСОБА_8, який представляв інтереси групи підприємців, у тому числі і відповідача.

Відповідач зазначав, що він неодноразово звертався до Лівадійської селищної ради із заявами про виділення йому земельної ділянки, і листом селищної ради від 06.04.2011 р. відповідача було повідомлено, що вказане питання буде предметом розгляду на сесії.

Крім того, відповідач вважає, що прокурором не доведено того, що Рада міністрів АР Крим у даному випадку є належним позивачем у спірних правовідносинах щодо земельної ділянки, порушення відповідачем прав позивачів та не надано доказів самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Рада міністрів АР Крим у поясненнях до позовної заяви просила її задовольнити вказуючи, зокрема, на те, що на момент проведення прокуратурою перевірки та подання позову до суду проект землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, яким було б встановлено межі с. Охотніче розроблено та затверджено відповідно до статей 174, 175 Земельного кодексу України та статті 49 Закону України "Про землеустрій" не було, у зв'язку з чим розпорядження землями у даному випадку здійснює саме Рада міністрів АР Крим.

04.10.2011 р. прокурором подано до господарського суду АР Крим заяву про припинення провадження у справі на підставі пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки в розмірі 300,95 грн. у зв'язку із відмовою позивача від даної вимоги (а.с. 93).

Рішенням господарського суду АР Крим від 13.10.2011 р. (суддя Копилова О.Ю.):

- залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Лівадійську селищну раду;

- прийнято відмову прокурора від позову прокурора від позову в частині стягнення з відповідача шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки орієнтованою площею 0,0070 га, розташованої за адресою: місто Ялта, с. Охотніче, в районі метеостанції, у розмірі 300,95 грн.;

- провадження у справі в частині стягнення з відповідача шкоди, заподіяної самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки у розмірі 300,95 грн., припинено;

- позов задоволено частково, а саме ФОП ОСОБА_6 зобов'язано звільнити вказану земельну ділянку за власний рахунок та повернути її Раді Міністрів Автономної Республіки Крим;

- вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості встановивши факт відсутності будь –яких рішень уповноваженого органу про надання відповідачу у власність чи користування земельної ділянки, та відповідно, самовільне використання відповідачем спірної земельної ділянки.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_6 Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Антонова І.В., Євдокімов І.В., Котлярова О.Л.) переглянувши рішення господарського суду АР Крим від 13.10.2011 р. в апеляційному порядку, постановою від 29.11.2011 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ФОП ОСОБА_6 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неповним з'ясуванням судами всіх обставин справи, та неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Скаржник зазначає, що судами не було вивчено правову природу спору, у зв'язку з чим не було з'ясовано чи є Рада міністрів АР Крим належним позивачем у даній справі та порушення її прав, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території с. Охотніче в адміністративних межах Лівадійської селищної ради, і постановою Ялтинського міського суду від 17.11.2011 р. по справі № 2а-10589/2011 визнана протиправною бездіяльність Лівадійської селищної ради щодо розгляду заяв відповідача про виділення земельної ділянки, що свідчить про повноваження саме Лівадійської селищної ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржуваній постанові колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 26.02.2011 року спеціалістами Управління Держкомзему у місті Ялті АР Крим разом з прокуратурою міста Ялти при проведенні перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено факт самовільного зайняття ФОП ОСОБА_6 земельної ділянки площею 70 кв.м, яка розташована на плато Ай –Петрі, с. Охотниче, місто Ялта, про що складено акт № б/н від 26.02.2011 р.

10.03.2011 року на підставі акта перевірки, інспектором Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель АР Крим відносно ФОП ОСОБА_6 складено протокол № 0000617 про адміністративне правопорушення та винесено припис № 000624 про усунення зазначених в акті порушень, а 18.03.2011 року інспектором винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на відповідача за самовільне зайняття земельної ділянки.

Предметом спору у даній справі є вимога Заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Ради Міністрів АР Крим та Республіканського комітету з земельних ресурсів АР Крим, зокрема, про зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0070 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення існуючого кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за власний рахунок та повернути зазначену земельну ділянку Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, з посиланням на приписи статей 211, 212 Земельного кодексу України, з огляду на відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон (963-15) спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону (963-15) ).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що рішень надання відповідачу у власність чи користування земельної ділянки органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування не приймалось.

При цьому, посилання відповідача на рішення Лівадійської селищної ради № 33 від 04.03.2004 р. про затвердження матеріалів попереднього погодження та надання дозволу на складання проекту відводу земельної ділянки СПД ОСОБА_8 за адресою: с. Охотніче для будівництва торгового комплексу не прийняті до уваги, оскільки вказане рішення не спростовує встановленого судами факту самовільного зайняття земельної ділянки саме відповідачем –ФОП ОСОБА_6 (а.с. 43).

Доводи скаржника стосовно того, що Рада міністрів АР Крим у даній справі є неналежним позивачем не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на те, що відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Органами виконавчої влади, які мають право розпоряджатися земельними ділянками за межами населених пунктів, є Кабінет Міністрів України, обласні державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районні державні адміністрації.

Розмежування повноважень між органами виконавчої влади стосовно розпорядження землею визначено у статтею 122 Земельного кодексу України .

Судами під час розгляду справи було встановлено, що рішенням Верховної Ради АР Крим від 17.09.2003 № 670-3/03 (rb0670002-03) було встановлено межі с. Охотніче Лівадійської селищної ради та доручено Лівадійській селищній раді виступити замовником щодо встановлення в натурі меж вказаного населеного пункту, яке рішенням Верховної Ради АР Крим від 18.06.2008 № 911-5/08 (rb0911002-08) було скасоване вищевказане рішення від 17.09.2003 року № 670-3/03 (rb0670002-03) .

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим у справі № 2а-7829/09/7/0170 від 20.10.2009 року (rb7829f70-09) , яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2010 року, визнано незаконним та нечинним рішення Верховної Ради АР Крим від 18.06.2008 № 911-5/08 (rb0911002-08) "Про скасування рішення Верховної Ради АР Крим від 17.09.2003 року № 670-3/03 "Про встановлення меж селища с. Охотніче Лівадійської селищної ради АР Крим".

Разом з цим, статтями 174, 175 Земельного кодексу України визначені органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних утворень та порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень.

Під час розгляду справи судами було встановлено, що проект землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності яким було б встановлено межі с. Охотніче не було розроблено та затверджено відповідно до вимог статей 174, 175 Земельного кодексу України та статті 49 Закону України "Про землеустрій", у зв'язку з чим, суди дійшли висновку, що до затвердження відповідного проекту землеустрою та встановлення в натурі (на місцевості) меж с. Охотніче розпорядження землями які знаходяться за межами цього населеного пункту здійснює Рада міністрів АР Крим.

Доводи скаржника щодо звернення до Лівадійської селищної ради стосовно вирішення питань, пов'язаних із розміщенням об'єкту роздрібної торгівлі на спірній земельній ділянці також не приймаються до уваги, оскільки дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, ордер або інші дозвільні документи на право торгівлі не належать до документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, і суб'єкти господарської діяльності, яким видано відповідні дозвільні документи, вправі вимагати оформлення їх права користування земельною ділянкою у загальному порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанції під час здійснення судового провадження обставини справи, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника колегія суддів вважає непереконливими, такими, що зводяться до переоцінки доказів у справі, такими, що не відповідають приписам законодавства та спростовуються обставинами встановленими судами під час розгляду справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. у справі № 5002-25/3191-2011 та рішення господарського суду АР Крим від 13.10.2011р. залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.