Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні представники сторін, скаржника участь не взяли, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 22.12.2009 р. (суддя Півторак М.Є.) затверджено оплату праці ліквідатора банкрута Сількогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць роботи з 27.11.2008 року по 26.06.2009 року

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2010 р. (судді: Михалюк О.В. –головуючий, Новосад Д.Ф., Мельник Г.І..) залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Гусятинський районний центр зайнятості Тернопільської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення з заявника коштів на оплату послуг ліквідатора.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. На думку заявника, оплата послуг ліквідатора повинна відбуватись виключно за рахунок коштів ініціюючого кредитора.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство) надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі.

Відповідно до ст. 31 Закону надання послуг професійного (ліцензованого) арбітражного керуючого відбувається на платній основі.

Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за період від дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів, на якому встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу, у максимальному розмірі, визначеному цією статтею.

Як вбачається з матеріалів справи, до ліквідатора із заявою про визнання кредиторських вимог звернувся Гусятинський районний центр зайнятості Тернопільської області з грошовими вимогами в сумі 19350,14 грн.

Згідно з ухвалою господарського суду від 16.07.2009 грошові вимоги кредиторів: ДПІ у Гусятинському районі, Управління пенсійного фонду в Гусятинському районі та Гусятинського районного центру зайнятості, ДП "Мишковицький спиртовий завод", ВВДФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гусятинському районі, Тернопільського обласного відділення ФСС з тимчасової втрати працездатності, Науково-виробничої асоціації "Нива Оболоні", ВАТ "Укртелеком", ВАТ "Укрнафта" за недостатністю майна вважаються погашеними у відповідності до п. 6 ст. 31 Закону.

Разом з тим, ухвалою суду першої інстанції від 22.12.2009 витрати з оплати послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) Шимечка А.Я. у розмірі двох мінімальних розмірів заробітних плат за кожен місяць у період з 27.11.2008 –26.06.2009 (8636,50 грн.) стягнуто пропорційно з кредиторів до розміру кредиторських вимог.

Відповідно до п. 10 ст. 3-1 Закону оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленому цим Законом (2343-12) , за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за період від дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів, на якому встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу, у максимальному розмірі, визначеному цією статтею.

Відповідно до п. 12 ст. 3-1 Закону оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, якщо інше не встановлено цим Законом (2343-12) , але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі здійснювалось з врахуванням особливостей ст. 52 Закону, нормами якої не передбачено створення комітету кредиторів. В такому випадку провадження у справі про банкрутство здійснюється за спрощеною процедурою без публікації оголошення про порушення справи про банкрутство, без формування реєстру вимог кредиторів за наслідками проведеного публічного конкурсу, без утворення комітету кредиторів та з переходом у підготовчому засіданні суду до ліквідаційної процедури, визначеної з особливостями, передбаченими ст. 52 Закону. Законодавець не передбачає обов'язку ініціюючого кредитора оплатити арбітражному керуючому усі надані ним послуги у процедурі банкрутства відповідно до положень ст. 52 Закону.

Отже, у процедурі банкрутства всі кредитори повинні нести витрати по справі, тобто на рівних умовах.

У зв'язку з чим, витрати щодо оплати послуг арбітражного керуючого не можуть покладатися на одного кредитора без його згоди.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами розгляду ліквідаційного балансу майна та коштів, що належать банкруту, не виявлено.

Враховуючи неможливість оплати послуг арбітражного керуючого за рахунок майна банкрута через відсутність у нього будь-яких активів, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до вірного висновку, що оплату праці ліквідатора боржника слід покласти на всіх кредиторів банкрута пропорційно до їх кредиторських вимог.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Вищий господарський суд України також зазначає, що за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. (v008p710-10) постанова (ухвала) Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 125, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. (v008p710-10) , ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу Гусятинського районного центру зайнятості Тернопільської області залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 22.12.2009 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.03.2010 року у справі № 10/Б-954 залишити без змін.