Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У травні 2008 р. Київська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Маріта" та ПВП "Сіріус" про визнання недійсним договору купівлі –продажу від 12.07.207 р., укладеного між відповідачами та про виселення ПВП "Сіріус" з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ."З", посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215, 321, 330, 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладаючи спірний договір купівлі –продажу від 12.07.2007 р. ТОВ "Маріта" розпорядився нерухомим майном, яке йому не належало, а належало іншій юридичній особі - Київській обласній спілці споживчих товариств.

Позивач зазначив, що судовими рішеннями у справі № 266/20-05/10-0 було встановлено, що саме позивач - Київська обласна спілка споживчих товариств є належним власником спірного приміщення, визнано недійсним договір купівлі –продажу спірного приміщення, укладений між Білоцерківською торгово-заготівельною базою та ТОВ "Маріта" та вирішено виселити ТОВ "Маріта" з приміщення, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63.

Проте, ТОВ "Маріта" маючи на меті ухилення від судового рішення уклала спірний договір від 12.07.2007 р. з ПВП "Сіріус", порушивши при цьому вимоги статті 658 Цивільного кодексу України та права Київської обласної спілки споживчих товариств, передбачені статтею 319 Цивільного кодексу України.

Позивач також посилаючись на приписи статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України зазначив, що спірне нерухоме майно може бути витребуване від ПВП "Сіріус", оскільки воно вибуло з володіння позивач поза його волі.

ТОВ "Маріта" у відзиві на позовну заяву просить відмовити у її задоволенні, вказуючи на те, що спірне приміщення належало йому на праві власності згідно із Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданого 31.05.2007 р. Білоцерківським УЖКГ на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 р.

Відповідач також вказував на те, що 02.12.1998 р. спірне приміщення ним було придбано за договором купівлі –продажу, укладеному з Білоцерківською торгово-заготівельною базою для виробничих цілей. На час укладення цього договору приміщення перебувало в аварійному стані після пожежі, і відповідачем за власний кошт було проведено роботи щодо перероблення приміщення та приведення його в належний стан. 22.05.2007 р. рішенням міськвиконкому № 204 приміщення було введено в експлуатацію. При цьому, відповідач зазначає, що внаслідок здійснення будівельних робот змінилось не тільки призначення спірного приміщення, а і збільшилась його площа.

ТОВ "Маріта" маючи всі правовстановлюючі документи як на виробниче приміщення, так і на земельну ділянку, використовуючи своє право власника, уклало спірний договір купівлі –продажу з ПВП "Сіріус" із дотриманням вимог чинного законодавства.

ПВП "Сіріус" у відзиві на позовну заяву також просив відмовити у її задоволенні вказуючи на наявність у ТОВ "Маріта" всіх правовстановлюючих документів на спірне приміщення та земельну ділянку, які були перевірені нотаріусом під час укладення оскаржуваного договору, а також посилаючись на дотримання сторонами договору вимог законодавства при його укладенні.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.208 р. рішення скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 р. постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.208 р., а рішення господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. залишене без змін.

Верховний Суд України за результатами касаційного перегляду, постановою від 07.04.2009 р. постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2008 р., постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.10.208 р. та рішення господарського суду Київської області від 04.07.2008 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2009 р. (суддя Щоткін О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що позивач не навів та не довів ні однієї із передбачених законом підстав недійсності правочину та не надав жодного документа, який відповідно до вимог законодавства України мав засвідчувати набуття ним чи наявність у нього права власності на нерухоме майно.

За апеляційною скаргою Київської обласної спілки споживчих товариств Київський міжобласний апеляційний господарський суд (судді: Корсакова Г.В., Мельник С.М., Рудченко С.Г.) переглянувши рішення господарського суду Київської області від 20.10.2009 р. в апеляційному порядку, постановою від 23.03.2010 р. залишив його без змін.

Київська обласна спілка споживчих товариств подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що відповідно до постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі № 266/20-05/10-06, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007 р., було визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі –продажу нежитлового приміщення по вул. Ярослава Мудрого, 63 та вирішено висилити ТОВ "Маріта" із вказаного приміщення. Таким чином, станом на 05.02.2007 р. ТОВ "Маріта" не мала права перебувати у спірному приміщенні та не мала на це приміщення жодного майнового права, оскільки підстава на якій ТОВ "Маріта" володіла спірним приміщенням була визнана судом недійсною.

Тобто, як зазначає скаржник, судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин статтю 319 Цивільного кодексу України та не надано оцінки наявності у ТОВ "Маріта" права на продаж спірного майна.

На думку заявника касаційної скарги, поза увагою судів залишились обставини, які свідчать про те, що власником спірного майна є виключно Київська обласна спілка споживчих товариств.

Скаржник зазначає, щодо помилковості висновку судів стосовно того, що не сторона договору позбавлена можливості оскаржити його, оскільки приписами статті 215 Цивільного кодексу України встановлено виключно перелік підстав для визнання договору недійсним, а не встановлено осіб, які мають право звернутися до суду за оскарженням такого договору.

Отже, заявник касаційної скарги зазначає, що відновлення його прав як власника спірного майна полягає у витребуванні майна з незаконного володіння ПВП "Сіріус", а оскільки спірне майно є нерухомістю, то витребування його у відповідача може полягати у виселенні відповідача зі спірного приміщення.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Маріта" просила відмовити у її задоволенні та залишити судові рішення у даній справі без змін.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 12.07.2007 р. між ТОВ "Маріта" та ПВП "Сіріус" було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Біла Церква, Київська область по вул. Ярослава Мудрого, 63, на земельній ділянці яка належить ТОВ "Саріта" згідно державного акта Серії ЯГ № 198060, виданого 28.02.2007 р. Білоцерківською міською радою Київської області (пункти 1.1., 1.2. договору).

Предметом спору у даній справі є вимога Київської обласної спілки споживчих товариств про визнання недійсним договору купівлі –продажу від 12.07.207 р., укладеного між відповідачами та про виселення ПВП "Сіріус" з нежилого приміщення загальною площею 534,4 кв.м, що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 63, літ."З", посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215, 321, 330, 387 та 388 Цивільного кодексу України, з огляду на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.02.2007 р. у справі № 266/20-05/10-06 (rs1137179) , яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2007р. та ухвалою Верховного суду України від 14.06.2007 р., якою визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534кв.м., що розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63, укладений між Білоцерківською торгово-заготівельною базою та ТОВ "Маріта" та вирішено виселити ТОВ "Маріта" із вказаного приміщення, а також встановлено, що власником спірного майна являється Київська обласна спілка споживчих товариств.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було зазначено, що нерухоме майно - виробниче приміщення загальною площею 534,4 кв.м., що розташоване за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63 належить ТОВ "Маріта", про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007 року виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 року, яке, в свою чергу, було прийнято на підставі акта про введення в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта нерухомості.

Також даний факт підтверджує Державний акт серії ЯГ № 198060 про право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ТОВ "Маріта" використовувало своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Суди дійшли висновку, що право власності ТОВ "Маріта" було підтверджено правовстановлювальними документами відповідно до вимог нормативних актів, зокрема Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (z0157-02) і зареєстрованого 18.02.2002р. за № 157/6445, яким встановлено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна та порядок оформлення права власності.

З наданого ТОВ "Маріта" листа КП Київської обласної ради "Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації" № 10606 від 11.07.2009 року та реєстраційного посвідчення від 01.06.1998 р. вбачається, що право власності станом на 02.12.1998 року, в момент укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення (складу) між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ "Маріта" зареєстровано за Білоцерківською Торгово-закупівельною базою.

Натомість, позивачем на підтвердження своїх доводів, не надано жодного правовстановлюючого документу ні на приміщення, що є предметом договору купівлі - продажу, який оспорюється, ні на земельну ділянку, яка становить разом з приміщенням єдиний виробничий комплекс.

Судами першої та апеляційної інстанції також було зазначено, що відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з норм вказаної статті, виходить, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого статтею 215 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 387 ЦК України.

Суди дійшли висновку, що в даному випадку, права позивача –Київської обласної спілки споживчих товариств як особи, яка вважає себе власником спірного майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання угоди недійсною, стороною в якій така особа не є.

Крім того, судами не були взяті до уваги посилання позивача на рішення у справі № 266/20-05/10-06, оскільки встановлені факти у даній справі не можуть мати преюдиційного значення в силу різного суб’єктивного складу у господарських справах № 266/20-05/10-06 та № 8/255-08/4, а тому не стосуються предмету даної справи.

Здійснюючи судовий розгляд справи в частині вимог Київської обласної спілки споживчих товариств про виселення ПВП "Сіріус" зі спірного нежилого приміщення, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції було встановлено, що позивач обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині посилався на приписи статті 387 Цивільного кодексу України, відповідно до умов якої власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом (435-15) .

Зазначена вимога є по своїй суті віндикаційним позовом (витребування майна з чужого незаконного володіння), про що також зазначено в постанові Верховного суду України у даній справі під час скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, оскільки позивач посилається на норми статей 330, 388 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки судом було встановлено, що позивач не є власником спірного майна, вимога про виселення ПВП "Сіріус" з приміщення, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Проте, колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними з наступних підстав.

За приписами статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 цього Кодексу).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 вказаного Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було зазначено, що спірне нерухоме майно - виробниче приміщення загальною площею 534,4 кв.м., що розташоване за адресою м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 63 належить ТОВ "Маріта", про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007 року виданого Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства на підставі рішення виконкому Білоцерківської міської ради № 204 від 22.05.2007 року.

Право власності ТОВ "Маріта" підтверджено правовстановлювальними документами відповідно до вимог нормативних актів, зокрема Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року (z0157-02) і зареєстрованого 18.02.2002р. за № 157/6445, яким встановлено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна та порядок оформлення права власності.

З листа КП Київської обласної ради "Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації" № 10606 від 11.07.2009 року та реєстраційного посвідчення від 01.06.1998 р. вбачається, що право власності станом на 02.12.1998 року, в момент укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення (складу) між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ "Маріта" зареєстровано за Білоцерківською торгово-закупівельною базою.

Як вбачається зі Статуту Білоцерківською ТЗБ Київської облспоживспілки, Білоцерківська ТЗБ є власним підприємством Київської облспоживспілки і знаходиться в безпосередньому підпорядкуванні облспоживспілки.

Згідно з пунктом 13 статуту Білоцерківської ТЗБ майно їй належить на праві господарського користування, остання не має права передавати, здавати в оренду майно іншим особам, реалізовувати будівлі, споруди, машини та устаткування без дозволу власника, тобто Київської облспоживспілки.

Директор бази, згідно пункту 23 Статуту Білоцерківської ТЗБ, наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами та майном бази, придбаним за рахунок доходів, користування кредитом, відкриття та закриття розрахункових рахунків в банках, розпорядження ними, підписування чеків, платіжних вимог, доручень, акцептування платіжних вимог.

За статутом Київської облспоживспілки, остання самостійно володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, а права власника реалізує через свої органи - з'їзд, раду, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною цим статутом (пункт 41).

Положеннями зазначеного пункту статуту Облспоживспілки визначено, що: з'їзду, як вищому органу управління, належить право приймати відносно майна Облспоживспілки будь-які рішення, що не суперечать законам України, з'їзд здійснює право володіння, користування і розпорядження власністю Облспоживспілки, в тому числі право ліквідації, продажу, передачі, обміну, надання в оренду, безкоштовне використання або в позику основних засобів підприємствам, організаціям, установам та громадянам; рада Облспоживспілки здійснює такі ж повноваження щодо майна в період між з'їздами; правлінню Облспоживспілки можуть бути передані окремі функції по господарському управлінню власністю.

Проте, суди першої та апеляційної інстанції дійшовши висновку, що в момент укладення договору купівлі-продажу спірного нежилого приміщення (складу) між Білоцерківською ТЗБ та ТОВ "Маріта" право власності на спірне майно зареєстровано за Білоцерківською торгово-закупівельною базою, у зв'язку з чим відчуження майна відбулося власником майна, поза увагою судів залишилось з'ясування питання щодо наявності у директора Білоцерківською ТЗБ повноважень на таке відчуження майна, а також питання стосовно саме набуття ТОВ "Маріта" права власності на спірне майно відповідно до норм чинного законодавства та чи є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 023833 від 31.05.2007 року виданого ТОВ "Маріта" Білоцерківським управлінням ЖКГ підставою набуття права власності.

Крім того, поза увагою судів залишились обставини, встановлені господарськими судами у справах № 266-20-05/10-06 та № 9/372-07/8, зокрема, щодо визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 534 кв.м., що розташоване в м. Біла Церква по вул. Ярослава Мудрого, 63(77), укладеного 02.12.1998 р. між Білоцерківською ТЗБ та TOB "Маріта", який був підставою відмови Білоцерківської ТЗБ від постійного користування спірною земельною ділянкою та відсутності у Білоцерківського ТЗБ в особі його директора повноважень для звернення з заявою про добровільну відмову від права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з відчуженням майна Облспоживспілки, розташованим на цій ділянці.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За приписами процесуального законодавства, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та правильно витлумачив ці норми права.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.03.2010 р. у справі № 8/255-08/4 та рішення господарського суду Київської області від 20.10.2009 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

постанова набирає чинності з дня її прийняття та відповідно до статей 125, 129 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) касаційному оскарженню не підлягає.