Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 року

за участю представників:

позивача: не з'явилися

відповідача: Гіленко А.М.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 року по справі № 1/5пд (суддя Азарова З.П.) припинено провадження у справі № 1/5пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макройінвест" до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору кредиту № 210/06/КД/171 від 24 вересня 2008 року, застави майна № 210/06/ДЗ/135 від 24 вересня 2008 року.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 року (Москальова І.В., Алєєва І.В., М'ясищев А.М.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Макстройінвест" –задоволено. Ухвалу господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 року по справі № 1/5пд скасовано. Справу № 1/5пд направлено господарському суду Донецької області для розгляду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим актом Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 року та залишити без змін ухвалу господарського суду Донецької області від 26 січня 2010 року, оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 2 ст. 12, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 6, 12 Закону України "Про третейські суди".

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що згідно пункту 6.2 договору кредиту № 210/06/КД/171 від 24 вересня 2008 року; договору застави майна № 210/06/ДЗ/135 від 24 вересня 2008 року, які позивач просить визнати недійсними, "У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди" домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаної у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків".

Предметом позову у справі є визнання недійсним договору кредиту № 210/06/КД/171 від 24 вересня 2008 року; визнання недійсним договору застави майна № 210/06/ДЗ/135 від 24 вересня 2008 року.

Апеляційний суд вірно зазначив, що припиняючи провадження у справі через наявність третейської угоди між сторонами місцевий господарський суд не врахував наявність заперечень позивача щодо вирішення спору в третейському суді та те, що Конституція України (254к/96-ВР) гарантує судовий захист з боку держави і таке конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України). В силу приписів статті 1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною.

В рішенні Конституційного суду України від 10 січня 2008 року (v001p710-08) у справі N 1-3/2008 (N 1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (1701-15) (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року).

Третейське застереження, викладене у п. 6.2 спірних договорів, не обмежує позивача у зверненні з відповідним позовом до господарського суду, та не містить переліку спорів, які передаються на розгляд третейського суду.

Згідно статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За умовами пункту 11 статті 6 (на час укладення спірних угод пункт 7 статті 6) Закону України "Про третейські суди" (1701-15) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції. Наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

Апеляційний господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" слід вважати, що йдеться про державні суди з огляду на висновки Конституційного суду України наведені у його рішенні від 10 січня 2008 року у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду).

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене та з огляду на умови ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України виключно державними судами розглядаються спори щодо визнання правочину недійсним.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 березня 2010 року у справі № 1/5пд залишити без змін, а касаційну скаргу Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" –без задоволення.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.