ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
17 червня 2010 р.
|
№ 12/209-НМ
|
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
|
головуючого:
|
Першикова Є.В.,
|
розглянула
|
касаційне подання
|
прокуратури Житомирської області (далі –Прокуратура)
|
|
на рішення
|
господарського суду Житомирської області
|
|
господарського суду
|
Житомирської області
|
|
за позовом
|
товариства з обмеженою відповідальністю "РизикМенеджментГруп" (далі –Товариство)
|
|
до
|
Попільнянської районної держаної адміністрації Житомирської області (далі –Райдержадміністрація)
|
|
про
|
визнання частково недійсним розпорядження.
|
В засіданні взяли участь представники :
|
- Прокуратури:
|
Івченко О.А. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 194 від 27.11.07);
|
|
|
- позивача:
|
Масюк Л.М. (за дов. б/н від 01.06.10);
|
|
- відповідача:
|
Утченко Р.В. (за дов. № 730/02-17 від 14.06.10).
|
Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.
За згодою присутніх представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111 -5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.06.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 28.12.09 господарського суду Житомирської області (суддя Сікорська Н.А.) позовні вимоги Товариства задоволено.
Визнано недійсним розпорядження голови Райдержадміністрації від 30.07.09 № 343 "Про відміну розпоряджень голови райдержадміністрації від 25.06.09 № 268 та від 25.06.09 № 269" в частині відміни розпорядження голови Райдержадміністрації від 25.06.09 № 269.
З Райдержадміністрації на користь Товариств стягнуто 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вказане рішення мотивовано, зокрема, тим, що в оскарженому розпорядженні відсутні посилання на норми закону, на підставі яких воно прийнято, та допущені порушення, які стали підставою для висновку про необхідність скасування розпорядження про погодження Товариству вибору місця розташування земельної ділянки.
Не погодившись з зазначеним рішенням місцевого суду, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просить рішення від 28.12.10 господарського суду Житомирської області скасувати та припинити провадження у справі.
Свої вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України,
ст.ст. 18, 32 Лісового кодексу України, ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
У своєму відзиві на касаційне подання Товариство щодо доводів та вимог Прокуратури заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційне подання Прокуратури залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення –без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представників Прокуратури та сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, 30.07.09 головою Райдержадміністрації було прийнято розпорядження № 343 "Про відміну розпоряджень голови райдержадміністрації від 25.06.09 № 368 та від 25.06.09 № 269", згідно якого, розглянувши протест прокурора району від 16.07.09 № 601, було відмінено, зокрема, розпорядження від 25.06.09 № 269 "Про погодження надання в тимчасове довгострокове користування земельної ділянки лісогосподарського призначення ТОВ "Ризик Менеджмент Груп".
При вирішенні спору по суті місцевим судом встановлено, що розпорядженням від 25.06.09 № 269 Райдержадміністрація фактично лише погодила Товариству вибір місця розташування земельної ділянки лісогосподарського призначення орієнтовною площею 0,9962 га, в тимчасове довгострокове користування терміном на 49 років, що знаходиться в постійному користуванні ДП "Попільнянське лісове господарство", за межами населеного пункту на території Корнинської селищної ради, для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей без вилучення в попереднього землекористувача та без права капітальної забудови.
Також, судом першої інстанції встановлено, що розпорядження № 269 від 25.06.09 було прийнято на підставі заяви Товариства та отриманих ним листа-погодження ДП "Попільнянське лісове господарство" від 17.11.08 № 922 про надання земельної ділянки, вкритої лісом в тимчасове довгострокове користування терміном на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей площею 0,9962 га, яка знаходиться в кварталі 23, виділ 2 Корнинського лісництва, в межах Корнинської селищної ради, та висновку-погодження місця розташування земельної ділянки в тимчасове довгострокове користування терміном на 49 років, вкритої лісом, площею 0,9962 га, на землях лісового фонду ДП "Попільнянське ЛГ".
Вирішуючи спір, місцевий суд звернув увагу на те, що оскаржуване розпорядження Райдержадміністрації № 343 від 30.07.09 не містить посилання на відповідні норми закону, на підставі яких воно прийнято; належним чином не мотивоване; та не містить посилання на будь-які порушення, які були допущені і стали підставою для висновку про необхідність скасування розпорядження № 269 від 25.06.09.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку Товариства, розпорядженням Райдержадміністрації № 343 від 25.06.09 порушено його право на погодження вибору місця розташування земельної ділянки лісогосподарського призначення для отримання її в тимчасове довгострокове користування, яке виникло на підставі розпорядження Райдержадміністрації від 25.06.09 № 269. У зв'язку з зазначеним суд прийшов до висновку про те, що за своєю правовою природою позов у даній справі пов'язаний зі спором про право, який виник в процесі реалізації права розпорядження земельною ділянкою, а відтак підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
.
Окрім того, проаналізувавши розпорядження Райдержадміністрації № 269 від 25.06.09 на відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, приписам Земельного (2768-14)
та Лісового кодексів (3852-12)
, місцевий суд дійшов до висновку про відсутність порушень, які могли б бути підставою для скасування такого розпорядження.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що за змістом ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій.
Згідно ст. 6 вказаного Закону, на виконання Конституції України (254к/96-ВР)
, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Частиною 2 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України (254к/96-ВР)
, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про прокуратуру" вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.
За змістом ст. 21 Закону України "Про прокуратуру", протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду, прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним.
Комплексний аналіз вказаних правових норм свідчить про помилковість посилань Прокуратури на те, що внесення протесту прокурором на розпорядження Райдержадміністрації є безумовною підставою для скасування нею такого акту, оскільки чинне законодавство не містить відповідних імперативних норм, проте визначає можливість відхилення поданого протесту.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно вимог чинного законодавства загальними підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що в межах даного спору оскарженим розпорядженням Райдержадміністрації було скасовано раніше видане нею розпорядження про погодження вибору місця розташування земельної ділянки, що є попереднім етапом для підготовки зацікавленою особою проекту землеустрою щодо відведення відповідної ділянки, а тому погодження Райдержадміністрацією вчинення такої дії ще не означає безумовну передачу в подальшому цієї ділянки в користування відповідній особі, оскільки таке рішення приймається саме на підставі документів, зібраних підприємством в процесі вибору місця розташування земельної ділянки та проекту землеустрою щодо відведення такої ділянки з відповідними погодженнями визначених державних органів.
Щодо тверджень Прокуратури про те, що приймаючи оскаржене розпорядження № 343 від 30.07.09 Райдержадміністрація діяла як орган владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції, а тому спір у даній справі підлягає розгляду адміністративним судом, то колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що спір у даній справі зводиться до права Товариства на здійснення дій спрямованих на оформлення права користування земельною ділянкою, а отже є цивільно-правовим, у зв'язку з чим правомірно розглянутий судом першої інстанції в порядку господарського судочинства.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Прокуратурою в касаційному поданні, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Прокуратура в касаційному поданні стверджує факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційного подання.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційне подання прокуратури Житомирської області № 05/1889-10 від 14.05.10 залишити без задоволення.
Рішення від 28.12.09 господарського суду Житомирської області у справі № 12/209-НМ господарського суду Житомирської області залишити без змін.
постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
|
Головуючий
|
Є.Першиков
|
|
судді:
|
Т.Данилова
|