Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_6,

від відповідача: не з"явився,

У жовтні 2009 року фізична особа –підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 про стягнення 34092,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем належним чином не виконані взяті на себе зобов'язання, зокрема не здійснено оплату за поставлений позивачем товар, відповідно до умов усного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва у справі № 39/357 від 23.11.2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2010 року, позов задоволено в повному обсязі: стягнуто з фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 на користь фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 34092,00 грн. основного боргу, 340,92 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; крім того, повернуто фізичній особі –підприємцю ОСОБА_5 з доходу Державного бюджету 94,08 грн. державного мита, перерахованого квитанцією № 28 від 07.09.2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовим рішеннями фізична особа –підприємець ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить повністю скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року, а також припинити провадження у справі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що за поставлений товар ним було сплачено в повному розмірі, а вищезазначені судові рішення не відповідають нормам діючого законодавства, оскільки при їх прийнятті судами не враховані всі обставини справи: на думку скаржника, суди зробили невірні висновки про те, що накладні, підписані сторонами, є формою договору поставки (оскільки в них не міститься зобов'язання ОСОБА_4 сплатити суму, вказану в цих накладних ); крім того, порушено права скаржника на захист і представлення його інтересів у суді.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у 2008 році поставлено відповідачу продукцію ( м'ясо ) загальною вартістю 34092,00 грн., згідно накладної № 1 від 05.05.2008р. на суму 19224,00 грн. та накладної № 2 від 19.10.2008р.на суму 14868,00 грн.

Факт отримання вказаної продукції відповідачем не заперечується та підтверджується печаткою підприємця на вищезгаданих накладних.

Ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений в будь-якій форми, якщо вимоги щодо формі договору не встановлені судом.

Згідно із ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками, що між сторонами виникли договірні відносини з поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після прийняття його або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджено, що з метою отримання оплати позивачем було направлено відповідачу лист від 21.10.2009 року з вимогою погасити заборгованість за отриманий товар у розмірі 34092,00 грн. у строк до 28.10.2009 року.

Вказана вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 34092,00 грн.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст. 526 ЦК України ).

Враховуючи вищевикладене, а саме неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов"язань, щодо оплати вартості отриманого товару та приписи ст.ст. 525, 526, ч.2 ст. 530 ЦК України, судова колегія погоджується з висновками попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, прийняті при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу судових рішень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року у справі № 39/357 залишити без змін.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010р № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.