13/471 Про спонукання до вчинення дій щодо зміни кредитного договору - 16.06.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріяна Шіп Ярд" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про спонукання відповідача до вчинення дії щодо зміни кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди та визнати недійсним п.3.4.11 кредитного договору №49.8.2/25/08-КЛТ від 08.09.2008р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2009р. у справі №13/471 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р., апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва у справі №13/471 від 10.12.2009р. без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2009р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. у справі №13/471, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" заявило клопотання про зупинення провадження у справі №13/471 до набрання законної сули рішенням господарського суду м.Києва у справі №4/290 за позовом ПАТ "Кредитпромбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріяна Шіп Ярд" про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 2 191 727,89 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111 -7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 -7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами, які приймали рішення у даній справі та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (позичальником) та відповідачем (кредитором) 08.09.2008р. був укладений кредитний договір №49.8.2/25/08-КЛТ, пунктом 1.1. якого встановлено: процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позивальнику в національній валюті та/або в доларах США з повною/частковою конвертацією у гривню у межах загальної суми, еквівалентної 1390000,00 доларів США (у еквіваленті на дату укладення кредитного договору це складало 6742612,00 грн.) за офіційним курсом НБУ на дату укладення кожної додаткової угоди, що є його невід’ємною частиною.

Ціль кредиту –для фінансування завершення будівництва яхтового центру "Оріяна". Підставою надання кредитів (траншів) є додаткові угоди, що мають укладатися після надання банку письмової заявки позивальника, в якій вказується сума та валюта кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на контракт (договір, угоду, додаток, рахунок-фактуру). Процентні ставки, валюта кредитування та розмір комісії встановлюються в додаткових угодах за кожним кредитом. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п.1.1. кредитного договору та термін його повернення визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п.3.4.5. кредитного договору (п. 2.2, 2.3, 2.7 та 1.2. договору).

Пунктом 3.3.1 кредитного договору встановлено, що банк зобов’язаний надавати кредити позичальнику згідно з додатковими угодами в межах суми, вказаної у п. 1.1. за умови, що сума кредиту буде забезпечена заставою на відповідну суму.

Відповідно до заявки позивальника №71 від 08.09.2008р. та укладеної на її підставі додаткової угоди №1 від 08.09.2008р. банк надав позичальнику кредит в сумі 300000,00 доларів США з повною конвертацією у гривню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені кошти були спрямовані позичальником на адресу ТОВ "АНД" на фінансування будівельних робіт по першому етапу завершення будівництва яхтового центру. Про цільове використання коштів кредиту позичальник належним чином відзвітував банку, проти чого останній не заперечував.

Згідно до умов фінансування будівельних робіт по завершенню будівництва яхтового центру, що визначені договором на будівництво, термін початку фінансування другого та третього етапу будівництва встановлено з 01.04.2009р.

В подальшому позивачем було направлено банку письмову заявку №16 від 23.03.2009р. щодо надання чергового траншу кредиту у сумі 1090000,00 дол.США з метою його спрямування на фінансування завершення будівництва яхтового центру "Оріяна" (договір на будівництво №22 від 24.06.2009р. з підрядною будівельною організацією ТОВ "АНД"). Зазначена заявка була отримана банком 23.03.2009р. (вх. №26434).

Позивач надіслав банку письмові звернення від 27.03.2009р. та від 07.04.2009р. з проханням розглянути письмову заявку, укласти додаткову угоду та надати кредитні кошти.

Банк на вказані письмові звернення не надав відповіді, а тому позивач, відповідно до вимог ст. 188 Господарського кодексу України, 28.09.2009р. звернувся до відповідача з повторною заявкою про надання чергового траншу кредиту у сумі 1090000,00 дол. США та пропозицією щодо укладення додаткової угоди №2 від 01.10.2009р. до кредитного договору на зазначену суму кредиту в редакції, запропонованій позивачем. Зазначена заявка була отримана Банком 28.09.2009р. (вх. №84415).

У 20-денний строк, встановлений ст. 188 ГК України, позивачем не було отримано відповіді на повторну заявку та на пропозицію укласти додаткову угоду.

Лист Банку №31545/49-14423-49 від 20.10.2009р. про неможливість укладення додаткової угоди до договору був направлений банком позивачу лише 22.10.2009р. та отриманий позивачем 24.10.2009р., про що свідчать поштові штемпелі на конверті.

З огляду на вищевикладені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що лист банку №31545/49-14423-49 від 20.10.2009р. направлений позивачу лише після отримання копії позовної заяви до суду про спонукання до вчинення дій щодо зміни кредитного договору шляхом укладання додаткової угоди, а тому зазначений лист не був розцінений судами, як належна відповідь сторони на пропозицію змінити договір в розумінні ст. 188 ГК України . При цьому судами попередніх інстанцій було враховано, що між банком та позичальником не досягнуто згоди щодо зміни договору шляхом укладання додаткової угоди до кредитного договору.

Судами встановлено, що черговий транш, видачу якого ініціював позивач повторною заявкою від 28.10.2009р. не виходить за межі суми, що визначена у п.1.1 кредитного договору та повністю забезпечений іпотекою майна, переданого позивачем банку на загальну суму 13606048,00 грн., що відповідає умовам п. 3.3.1 кредитного договору. При цьому доводи скаржника щодо неналежного виконання позичальником умов іпотечного договору щодо страхування переданого в іпотеку майна, не підтверджуються документально.

Господарські суди, обґрунтовано дійшли висновку про необхідність визнання п. 3.4.11 кредитного договору та не прийнято до уваги твердження заявника касаційної інстанції щодо його права відмови у видачі чергового траншу, у зв’язку з невиконанням позичальником умов вказаного пункту кредитного договору.

Пунктом 3.4.11. Кредитного договору встановлено обов’язок позичальника починаючи з 01.11.2008р., та протягом строку користування кредитами наданими згідно з цим договором, забезпечити надходження грошових коштів на поточні рахунки позичальника, відкриті в банку, не менше 60 % від загальної суми надходжень на поточні рахунки позичальника, відкриті в будь-яких установах банків, за виключенням надходжень у вигляді кредитів, наданих позичальнику банком, надходжень отриманих в результат продажу іноземної валюти та надходжень з власного поточного рахунку, відкритого в іншому банку. Банк стверджував, що невиконання позивальником вказаного пункту договору є підставою згідно з ч. 2 п.2.3. кредитного договору для відмови у наданні чергового траншу кредиту.

До укладання кредитного договору, банк вимагав від позичальника надання певного пакету документів, зокрема, документи, що підтверджують існуючі кредитні зобов'язання позичальника, які виникли до дати подання заявки про укладання кредитного договору. Позичальником у складі витребуваного банком переліку документів було подано копію кредитного договору №226 від 08.12.2006р. з ТОВ "Комерційний банк "Даніель", за яким позичальник отримав суму кредиту 1540000,00 грн. Пунктом 3.2.12. зазначеного договору було передбачено обов'язок позивача направляти не менше 49% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок, відкритий в банку ТОВ "Комерційний банк "Даніель". Також при оформленні кредитного договору з банком ТОВ "Кредитпромбанк" зазначалось з боку позивача про необхідність корегувати умови проекту даного кредитного договору з існуючими зобов'язаннями позичальника в ТОВ "Комерційний банк "Даніель".

Таким чином, на дату укладення кредитного договору від 08.09.2008р. банк знав про те, що позичальник не зможе виконувати зобов'язання, визначені п.3.4.11. кредитного договору відповідно до умов цього пункту. Отже, пункт 3.4.11 кредитного договору у дійсній редакції не відповідає дійсним намірам сторін, що заздалегідь позбавляє сторони, зокрема позивача, можливості його виконувати належним чином.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, як мають істотне значення, такий правочин може бути судом визнаний недійсним. Істотне значення, зокрема, має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Згідно п.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших частин правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини. (ст. 217 ЦК України ).

Матеріалами справи та наведеними доказами підтверджено, що п.3.4.11. зазначено у кредитному договір під впливом помилки, а тому, беручи до уваги, що зазначений пункт договору не містить істотних умов кредитного договору, у судів були обґрунтовані підстави для визнання п. 3.4.11 кредитного договору недійсним.

Відповідно до п.2.3 кредитного договору, підставою надання кредитів (траншів) є додаткові угоди, що мають укладатися після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума та валюта кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на контракт (договір, угоду, додаток, рахунок-фактуру).

Банк, отримавши від Товариства відповідну заявку 23.03.2009р., та повторну заявку від 28.09.2009р. був зобов'язаний відповідно до п.п. 1.1., 2.3., 3.3.1. кредитного договору укласти додаткову угоду та видати суму траншу у строк, визначений договором або законом. Враховуючи, що кредитним договором не визначено термін протягом якого банк зобов'язаний виконати зобов'язання з надання позичальнику чергового кредиту (траншу) на умовах кредитного договору, господарські суди правомірно встановили, що у даному випадку до визначення терміну виконання зобов'язання мають застосовуватись вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України та ст. 188 ГК України .

Таким чином, банк був зобов'язаний прийняти рішення про видачу кредиту, укласти відповідну угоду та надати позичальнику кредит відповідно до умов кредитного договору не пізніше 20 днів з часу отримання пропозиції позивача, а саме: до 18 жовтня 2009 року, або ж, при наявності обставин, визначених ч.2 п.2.3. кредитного договору чи ст. 1056 ЦК України, у цей же строк письмово обґрунтовано відмовити у наданні кредиту.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач скористався передбаченим пунктом п.2.3. ч.2 кредитного договору правом та відмовив у наданні траншів саме через невиконання позивачем умов кредитного договору.

Відповідачем всупереч вимог ст. 33 ГПК України не наведено будь-яких підстав, що потягла за собою відмову у видачі чергового траншу. Разом з цим відповідачем не було вчинено жодних дій, які б підтверджували його наміри достроково припинити дію договору, у т.ч. не заявлялися вимоги щодо дострокового погашення заборгованості за кредитом, не застосовувались санкції за неналежне виконання позивачем умов договору (якщо таке мало місце), тощо.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не була доведена правомірність не виконання зі свого боку заявки позичальника на видачу чергового траншу кредиту.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутност і конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорі в застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) (ч.1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. (ч.2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (ч.7).

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 525, 526 ЦК України .

Всупереч вимог наведених норм скаржник не виконав своїх зобов'язань перед позивачем належним чином, не видав належну до виплати суму траншу, водночас не надав будь-якої відповіді на законне прохання позивача надати йому обумовлену кредитним договором суму кредиту, та не вчинив дій щодо підписання додаткової угоди.

Аналізуючи умови кредитного договору в системному зв'язку з нормами Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) , які регулюють порядок виконання та зміни укладених господарських договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відхилення пропозиції з укладання додаткової угоди є незаконним та таким, що порушує умови раніше укладеного кредитного договору, а також позбавляє позивача можливості досягнути мети, задля якої і був укладений кредитний договір.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів щодо необхідності зміни умов кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди відповідно до положень ст. 188 ГК України . При цьому колегія суддів зауважує, що твердження банку про те, що суди зобов’язуючи укласти додаткову угоду вийшли за межі позовних вимог, не відповідає дійсності та суперечить тексту заявленої позовної вимоги.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно п. 6.1 кредитного договору спірні питання щодо виконання цього договору, які не врегульовані сторонами, розглядаються у порядку, що передбачений законодавством України.

Частинами 3 та 4 статті 84 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у спорі про спонукання укласти договір викладаються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Інші твердження скаржника досліджувались господарськими судами і їм дана належна юридична оцінка.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в задоволенні клопотання ПАТ "Кредитпромбанк" про зупинення провадження у справі слід відмовити, оскільки відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі –це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Окрім того, неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом не можуть бути встановлені господарським судом самостійно.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування судових актів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 -5, 111 -7, 111 -9, 111 -11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", м.Київ залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. у справі №13/471 залишити без змін.

Клопотання Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", м.Київ про зупинення провадження у справі №13/471 залишити без задоволення.

Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010р. (v008p710-10) постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.